Модель майбутніх районів не є істиною в останній інстанції. Інтерв’ю з Ігорем Коліушко
Голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко переконаний, що звичайні громадяни не помітять укрупнення районів, яке планується «виключно задля зручності управління державою своїми територіями»
Автор: Дмитро Синяк
Ігор Коліушко створив один із варіантів проектної карти укрупнених районів ще у 2012-му році. За два роки, коли було затверджено Концепцію реформи місцевого самоврядування і територіальної організації влади, створена ним модель отримала шанси на втілення. Щоправда, з’явилися й інші проектні моделі укрупнених районів : одну з них запропонував директор Інституту розвитку територій Юрій Ганущак, іншу – Програма «U-LEAD з Європою». Восени минулого року Центр політико-правових реформ провів у кожній області круглі столи, щоб обговорити існуючі проектні пропозиції укрупнення районів і за їх результатами вийшов на ще один варіант. Його нещодавно презентували в Києві. Це було зроблено для того, аби винести питання майбутнього формату районів вже на ширше обговорення, долучивши до цього всіх зацікавлених сторін.
Починаючи розмову про модель поділу України на укрупнені райони, Ігор Коліушко запропонував одразу називати їх повітами, аби уникнути плутанини.
Райони чи повіти?
Чому ви наполягаєте саме на назві повіт?
- Назва не є принциповою, натомість принциповим є те, що ми створюємо цілком нові адміністративно-територіальні одиниці, яким надаємо функціонал, що цілком відрізняється від функціоналу районів. І це таки треба відбити у назві цих одиниць, щоб уникнути плутанини. Якщо ми звернемося до історії, то нашу увагу привернуть два терміни: повіт та округа. Причому слово округа використовувалося лише на початку радянського періоду. Термін округ, який нещодавно запропонували депутати від партії «Слуга народу», раніше ніколи не використовувався. Крім того, він позначає родове поняття будь-якої територіальної організації. Ми використовуємо його у словосполученнях: військовий округ, госпітальний округ, адміністративний округ, виборчий округ, шкільний округ тощо. Тож навряд чи варто збільшувати плутанину… Натомість слово повіт вживали як у Російській імперії, так і у Польщі. Отже, воно добре зрозуміло для всіх українців на Сході та на Заході.
Якщо звертатися до історії, ми знайдемо багато цікавого за цією тематикою. Наприклад, у 1925 році Україна (без своєї західної частини, яка тоді була у складі Польщі) мала 680 районів, у 1930-му – 484 райони, у 1941-му вже об’єднану Україну було поділено на 805 районів, у 1962-му – на 251, а у 1968-му – на 475. Тепер ви пропонуєте 127 повітів з урахуванням окупованих територій і 107 повітів без них. Як виникли ці цифри? І чи врахували ви досвід попередніх адміністративних змін?
- Відверто кажучи, мене дуже дивує, чому ці питання звучать зараз, а не у 2014 році, коли було затверджено Концепцію реформи місцевого самоврядування і територіальної організації влади. Адже вона передбачала укрупнення одиниць субрегіонального рівня і надання цим новим одиницям нового функціонального навантаження. Дискутувати щодо цього треба було тоді. А коли Концепцію ухвалено, її треба виконувати.
І все ж деякі речі, я думаю, буде не зайвим нагадати, щоб краще зрозуміти логіку запропонованих вами змін.
- Зараз ми маємо 490 районів з урахуванням окупованих територій і близько 180 міст обласного значення, які не є частинами цих районів. Чому їх саме стільки? Бо радянська влада за допомогою саме такої структури намагалася здійснювати жорсткий контроль території України. У певний час при утворенні районів враховувалася навіть кількість членів комуністичної партії на тих чи інших територіях. Коли Україна здобула незалежність, адміністративно-територіальну реформу, яка була на часі ще тоді, на жаль, проведено не було. А керувати з центру 12-ма тисячами сільських рад, більшість з яких виявилися неспроможними, було надзвичайно складно.
Через це основні повноваження поступово перейшли на вищий, районний рівень?
- Саме так. Наслідком стала вимога до місцевих жителів їздити до районних центрів за довідками та різноманітними адміністративними послугами. На зламі тисячоліть багато експертів вже активно обговорювали цю проблему, адже такий стан речей був незручний ані для держави, ані для громадян. Концепція реформи місцевого самоврядування передбачила, що на базовому рівні відбудеться укрупнення органів місцевого самоврядування. Отже, незабаром ми матимемо близько 1400 об’єднаних громад. Це дає можливість опустити на рівень громад більшість послуг, які громадяни зараз отримують у районах…
… і скасувати райони взагалі. Адже про це йшлося у 2015 році.
Ось один з прикладів існуючої організації територіальних підрозділів центральних органів влади на районному рівні. Жителі Корсунь-Шевченківського району Черкаської області змушені отримувати послуги в 5 різних містах:
- Державної фіскальної служби – Смілянському об’єднаному управлінні, яке знаходиться на відстані 57 км від районного центру;
- Фонду соціального страхування України – Канівському об’єднаному управлінні, яке знаходиться на відстані 63 км від районного центру;
- Пенсійного фонду України – Городищенському міжрайонному управлінні, яке знаходиться на відстані 20 км від районного центру;
- Національної поліції – Звенигородському відділі, що знаходиться на відстані 62 км від районного центру;
- Водних ресурсів - Черкаському міжрайонному управлінні, що знаходиться на відстані 87 км від районного центру;
- Місцевій прокуратурі – в місті Звенигородка.
Хіба диспропорція у кількості населення районів не була вирішальним фактором?
- Це теж доводило необхідність реформування. Адже в одному районі зараз цілком може бути 7 тис. жителів, а в іншому – 180 тис. При цьому кожен з них має районну державну адміністрацію та районну раду. Однак у світі давно визначено, що оптимальна кількість населення для організації державного управління сягає 200 тис. осіб. Юрій Ганущак у своїй моделі відштовхується від 150 тис. осіб, прив’язуючись до європейського стандарту територіального поділу країн для статистичних цілей NUTS (nomenclature des unités territoriales statistiques). Я виходив з іншого європейського нормативу, за яким найоптимальніший базовий осередок місцевого самоврядування повинен мати близько 20 тис. жителів, а субрегіональний рівень найоптимальніше має складатися з 10 таких осередків. Як бачите, найбільші райони не дотягують до цього рівня, тобто до 200 тис. жителів.
Кількість населення як основа для створення повітів
Отже в основу вашої моделі покладено кількість населення. Чи враховували ви географічний, історичний та інші фактори?
- Звичайно. Тому деякі повіти на моїй схемі мають не по 200, а по 150 тис. жителів. Крім кількості населення я враховував також транспорту інфраструктуру, компактність, історію тощо. Також я зважав на те, щоб майбутній префект не мав великої кількості громад для здійснення нагляду. Якщо громад у кожному районі буде по 40-50, префект опиниться у дуже непростому становищі. Звісно, можна буде збільшити штат префектури, але у будь-якому разі підпис на кожному документі ставитиме саме префект і тільки він особисто нестиме всю відповідальність за нього. Чи зможе він якісно аналізувати всі акти, приміром, 50-ти громад? Навряд чи. Отже, якби географія дозволяла, треба було б створити райони з однаковою кількістю населення. Але вона нам цього не дозволяє: десь населення більше, десь менше, є гори, річки, ліси…
…є міста-мільйонники.
- Власне. І на круглих столах я не раз чув думку, що робити обласні центри також і повітовими набагато краще, ніж якісь невеличкі містечка-супутники. Ми не проводили опитувань, але багато спілкувалися з усіма так чи інакше причетними до реформи, і завдяки цьому створили наші пропозиції. Вони не є істиною в останній інстанції, і у кожній області можна створити щонайменше на один повіт більше. Кількість повітів можна вирахувати за формулою: населення області мінус міста з населенням понад 200 тис. жителів поділити на 200 тис. – максимальну кількість жителів у повіті. Візьмемо для прикладу Львівську область, населення якої становить 2,5 млн жителів, і 750 тис. з яких живуть у Львові. Отже 2,5 млн – 0,75 млн = 1,75 млн. Якщо розділити 1,75 млн на 0,2 млн отримаємо 8,7. Таким чином у Львівській області цілком можуть бути 8-9 повітів. Але, на жаль, зробити там 9 повітів не дозволяє географія. У мене вийшло 8, і то один з них виявився проблемним.
Мабуть, Дрогобицький, який за територією є досить невеличким – 1,3 тис. кв.км?
- Натомість він не є невеличким за кількістю населення, яке сягає 234,5 тис. осіб. Ні, я маю на увазі Бродівський повіт, від створення якого я згодом відмовився. Бо якщо б він таки виник, щоб набрати 200 тис. населення, до Золочівського повіту треба було б приєднувати не тільки Перемишлянський район, а й Миколаївський та навіть частину Жидачівського. Але мені відомо про складні стосунки між цими районами. Якщо для жителів Перемишлянського району Золочів ще може вважатися центром економічного розвитку, то мешканці Миколаєва, що знаходиться на трасі й неподалік Львова, переважно вважають його глухою провінцією.
Префекти замість голів РДА
Чи повинні зберегтися у повітах державні адміністрації?
- Тут, напевно, не зовсім доречно застосовувати слово «зберегтися», бо ці адміністрації матимуть цілком інші функції, ніж існуючі. Вони вже не керуватимуть господаркою, а насамперед здійснюватимуть нагляд за законністю актів місцевого самоврядування. Отже, це будуть заклади префектурного типу. Все це було передбачено Концепцією ще у 2014 році.
Чи передбачає ця модель існування на повітовому рівні місцевих рад та їхніх виконкомів?
- У більшості країн Європи субрегіональний рівень має ради та виконкоми. І Комітет місцевих та регіональних влад Ради Європи рекомендує, щоб на кожному рівні адміністративно-територіальної організації влади таки був свій представницький орган. Але за умов створення 1400 спроможних громад на районному рівні майже не залишиться повноважень. Для чого ж тоді потрібні ради? Інший момент. Поки об’єднані громади не стали потужними самостійними одиницями, створення над ними «вищої» структури може зашкодити загальному результату. Адже голови повітових рад за інерцією втручатимуться у життя об’єднаних громад, до якого вже практично нічого не мають. Та люди у радах, швидше за все, залишаться тими ж. Отже, тиск збережеться.
Які повноваження, на ваш погляд, має здійснювати повітова влада?
- Ну, наприклад, координувати міжмуніципальне співробітництво. Без такої координації громадам у деяких випадках може бути непросто домовитися між собою. Дороги районного значення теж логічно утримувати саме районам. Спеціалізовані школи, школи-інтернати тощо не можуть бути у кожній громаді, а обласний рівень для них зависокий.
Концепцію реформи місцевого самоврядування передбачено, що на субрегіональному рівні залишиться ще й вторинна медицина…
- Від цієї ідеї уряд відмовився після створення Національної служби здоров’я, яка повинна опікуватися усіма медичними закладами України від А до Я, оплачуючи ремонти, фінансуючи розвиток цих закладів тощо. За нинішньої моделі, органи місцевого самоврядування вже не мають нічого до жодних медичних установ.
Отже повітовим радам таки бути?
- Так. Але мені подобається позиція Ткачука (директора з науки та розвитку Інституту громадянського суспільства Анатолія Ткачука. – Авт.) щодо них. Він каже, що районні ради та їхні виконкоми було би добре створювати не зараз, а років через 10-15, коли об’єднані громади почуватимуться вже впевнено і перерветься традиція районного керівництва вмішуватися у їхні справи. Це все ми маємо передбачити, вносячи зміни до Конституції.
Яку економію отримає держава внаслідок скорочення сотень районних адміністрацій та рад?
- Це дуже важко порахувати, бо працівники цих установ підуть працювати до префектур та виконкомів районних рад, якщо їх буде створено.
Повіти на основі госпітальних округів – вже вчорашній день?
Юрій Ганущак пропонував створювати повіти на базі госпітальних округів. Чому ви не підтримали цю ідею?
- Бо практика показала, що госпітальні округи не всюди доцільно створювати. В одних умовах вони справді суттєво оптимізують структуру медичних закладів, а в інших – ні. От, наприклад, керівництво Львівської та Харківської областей заявило, що не бачить сенсу у створенні госпітальних округів і що коли вже конче треба створити такий округ, то його межами будуть межі області. Моя особливість як експерта у тому, що я завжди займався організацією виконавчої влади і йшов, так би мовити зверху вниз, на відміну від моїх колег Юрія Ганущака та Анатолія Ткачука, які говорили про будь-які зміни, дивлячись на них насамперед з базового рівня, «знизу». Так-от, іще у 2012 році, коли жваво обговорювалася ця ідея, я побачив, що здійснювати державні повноваження у районах, створених на базі госпітальних округів, державі буде просто незручно.
Чи ваша модель включає «правило 60 км», що було покладене в основу формування госпітальних округів? Тобто чи від повітового центру до найвіддаленішого його села буде не більше 60 км?
- На жаль, ні. Інколи відстані є набагато більшими, бо є малозаселені території: Чернігівська область, північ Луганської, Житомирської, Рівненської та Волинської областей. Чому обрали саме 60 км? Тому що у центрі госпітального округу, який мав співпадати із центром повіту, мала розміщуватися станція швидкої допомоги, карета якої протягом години повинна була дістатися до будь-якої точки повіту. Тепер про це вже не йдеться, адже повіт цілком може мати кілька таких станцій.
«Життя людей жодним чином не зміниться після створення повітів…»
Чи запитували ви думку місцевих жителів щодо формування повітів? Адже вони, завдяки реформі децентралізації, тепер звикли самі вирішувати власну долю. І якщо їх не питають, виникає хвиля невдоволення.
- З вересня по листопад минулого року ми провели серію круглих столів, які відбулися у кожній області. На них ми запрошували насамперед представників об’єднаних і необ’єднаних громад, районних та обласних рад і адміністрацій, а також експертів та науковців. На кожному з круглих столів ми роздавали матеріали з усіма пропозиціями щодо конфігурації районів. Разом із тим я хочу підкреслити, що райони укрупнюються не задля комфорту місцевих жителів, а задля зручності держави при виконанні своїх функцій. Отже громадська думка тут не має бути головною.
Які настрої панували на цих круглих столах? Ви відчувався спротив створенню повітів?
- Анітрохи. Тому мене дуже здивували негативні коментарі у Facebook зараз, адже дискусія щодо цього ведеться дуже давно, й усі головні стейкхолдери давно сприйняли майбутні зміни. Вони знають, що райони буде укрупнено у будь-якому разі, що це передбачено Концепцією і не виступають проти цього. Більше того, на круглі столи вони приносили власні варіанти карт майбутніх повітів, і ми жваво обговорювали їх. Наприклад, якщо говорити про Київську область, то ми взяли за основу саме варіант, запропонований нам на круглому столі. Натомість під час круглого столу у Харківській області тамтешня робоча група наполягала на створенні семи повітів, з яких 3 чи 4 мали б населення менше, ніж 150 тис. Ми були змушені цю пропозицію відхилити. (До речі, Юрій Ганущак наполягає на створенні чотирьох повітів Харківщини). На нашу ж думку, у цій області повинно бути 6 повітів.
Як зміниться життя людей після створення повітів?
- Ніяк. Усі довідки вони отримуватимуть у ЦНАПах за місцем проживання. Зміниться лише життя працівників різноманітних державних органів у регіонах, які подекуди будуть змушені їздити на роботу до іншого міста чи селища. Треба добре розуміти, що створення повітів має на меті не надання послуг громадянам (цю проблему вже вирішили ЦНАПи), а успішне функціонування органів державної влади: поліції, прокуратури, різноманітних інспекцій тощо. У нових повітах не громадяни мають їздити до адміністративного центру за довідками, а працівники повітових структур повинні їздити до громадян з перевірками. Основана функція повітів – здійснення державного управління.
Битви за райцентри
Чи враховували ви у своїй моделі поділ областей, здійснений поліцією, прокуратурою, судами тощо?
- Так, звісно. Якщо говорити, наприклад, про поліцію, то кількість її міжрегіональних утворень трошки більша, ніж кількість повітів у моєму плані. Такі приклади теж є моїм аргументом у дискусіях з прихильниками інших моделей. Все це ми обговорювали на круглих столах минулої осені. Особливо допомагали нам карти міжрегіональних утворень у складних ситуаціях, коли умовно рівнозначних центрів економічного зростання в одній області було кілька, і об’єднання районів ставало непростою справою.
Часто голови громад відкрито конкурують між собою за те, щоб районний центр був саме у них. Адже це чимало робочих місць та значні надходження з ПДФО. З огляду на це можна припустити, що створення повітів буде непростою справою.
- Майже у кожній області є повіт, у якому є практично рівнозначні за потужністю економічні центри, кожен з яких міг би стати повітовим центром. Наприклад, у Волинській області немає дискусій щодо Луцька і Ковеля як центрів майбутніх повітів. Натомість не вщухають суперечки щодо того, Нововолинськ чи Володимир-Волинський має бути «столицею» майбутнього адміністративно-територіального утворення. У Нововолинську більше жителів, але це шахтарське село, яке з часом виросло у місто. А Володимир-Волинський – місто з тисячолітньою історією, тому, на мою думку, центр повіту повинен бути саме там. Мер Нововолинська з цим, звісно, категорично не згідний.
Але ж між цими містами лише 20 км…
- Тому й дискусія між ними не надто гостра. Зовсім інша ситуація у суперечці між Маневичами і Камінь-Каширським тієї ж Волинської області. Обидва ці міста розвивалися у цілком інших історичних умовах. Маневичі знаходяться на трасі, і за радянських часів це місто ретельно контролювала центральна влада, у ньому було багато працівників КДБ. А віддалений, загублений серед лісів Камінь-Каширський став натомість одним із центрів опору Української повстанської армії. Там у квітні-листопаді 1943 року навіть існувала так звана Колківська республіка. Тепер мер Маневичів вважає мене «зрадником», бо колись на моїх картах був і Маневицький район. Але науковці, голови громад та працівники місцевих рад змусили мене змінити думку.
У Тячівському та Рахівському районі та сама історія?
- Так, тут визначити центр справді було непросто. Але я зупинився саме на Рахові з огляду на географію. Якщо головним містом повіту стане Тячів, різноманітним службам буде дуже важко їздити до віддалених сіл. Рахів також лежить на трасі, і це значний аргумент на його користь.
Ось зауваження з коментарів до наших новин щодо утворення повітів у Facebook: «Чому міста Нетішин та Славута, до речі обласного значення, мусять входити до Шепетівського району, центром якого є місто з розваленою промисловістю?»
- Тому що Нетішин та Славута розташовані периферійно, а Шепетівка знаходиться у центрі майбутнього повіту. Так буде зручніше службовцям повітових установ. Звичайним громадянам, повторююсь, це все одно. Крім цього, я маю сумніви щодо «розваленої промисловості» Шепетівки. Подібна дискусія точиться і між Енергодаром та Василівкою Запорізької області. У заможному Енергодарі удвічі більше населення, та Василівка набагато більше підходить для розміщення повітового центру.
У Київській області на вашій схемі є Васильківський повіт, проте центром повіту визначено Фастів. Це – помилка ?
- Ні. По Київській області я загалом запропонував два варіанти районування. В одному з них, справді центром повіту є Фастів, а в іншому – Васильків. Один з варіантів є пропозицією обласної робочої групи. Проблема у тому, що представники Макарівського району на круглому столі сказали, що погоджуються жити у Фастівському повіті, а якщо не вийде, то хоча б в Ірпінському. Але точно не у Васильківському, бо до провінційної, на їхню думку, Василівки від Макарова дуже далеко.
Що ж робити у таких суперечливих випадках? Як визначити переможця у цьому змаганні?
- Насамперед треба звертати увагу місцевих еліт на те, що присутність на території громади повітового центру з усіма відповідними установами містить у собі не тільки плюси, а й мінуси. Адже це означає контроль з боку цих установ. У віддаленому містечку інспектори не з’являтимуться так часто, як у «базовому». І повітова влада набагато більше втручатиметься у життя громади у повітовому центрі, ніж у життя інших. Усвідомлюючи це, багато голів громад відверто кажуть, що не хотіли б, аби повітовий центр був у них. Я би також радив у повітах, де є рівнозначні кандидати на те, аби стати повітовими центрами, розміщувати відповідні установи не в одному місті, а у двох. Наприклад, частина управління поліції може знаходитися в одному містечку, а частина – в іншому. Також, на мою думку, правильно обирати для таких повітів якусь компромісну назву. Наприклад, повіт, що об’єднає Тячівський та Рахівський райони, міг би називатися Карпатським.
А Івано-Франківський район – Галицьким? Власне, мер Івано-Франківська Руслан Марцінків, не побачивши на вашій карті свого міста, написав у Facebook: «Не маю нічого проти Галича, але це показує ставлення експертів і міністерства до Франківська! І не питання в податках, які будуть йти не в Франківськ, а питання надання якісних послуг: тепер суд буде в Галичі, пенсійний в Галичі, соцстрах і всі державні служби, податкова інспекція!»
- Власне, тут йшлося тільки про назву, а не про визнання районним центром Галича, як зрозумів пан Марцінків. Я вибачився за те, що не позначив на схемі, що центром Галицького району є Івано-Франківськ. Галич – давнє місто, від нього взяла назву Галичина, і я подумав, що краще буде, коли ми назвемо Івано-Франківський район Галицьким, як, до речі, пропонував один місцевий експерт. Але звісно, я і на гадці не мав оголошувати маленький Галич центром повіту, до складу якого мав би входити Івано-Франківськ. Обласні центри за визначенням мають ставати водночас і повітовими центрами. Але те, що писав Марцінків, відверта маячня. До чого тут, наприклад, податки?
Про тяглість реформи
Вперше про плани щодо проведення адміністративно-територіальної реформи уряд заявив на початку 2014 року. Однак відтоді минуло багато часу, змінився не тільки уряд, але й президент та Верховна Рада. Чи нова влада підтримала ініціативи минулої без жодних змін? Іншими словами, чи зберігається тяглість реформи?
- З 2014 року ми маємо вже четвертий кабінет міністрів, і жоден з них не вносив змін до Концепції реформи. Дискутувалися різні моменти, наприклад, потрібність районних рад, але принципових змін ухвалено не було.
Чи не обмежувало вас те, що об’єднання громад ще не закінчилося?
- Звісно, обмежувало. Ще у 2012 році я розробляв свою модель суто з огляду на межі існуючих районів. І лише де-не-де вказував, що той чи інший район треба ділити між майбутніми повітами. Тепер же виявилося, що об’єднані громади утворено таким чином, що поділити їх так, як я це робив у 2012-му, вже неможливо. У моїй моделі повітового поділу, звісно, враховувано існуючі перспективні плани об’єднаних громад, але ж у них досі є білі плями. Я мушу визнати: не маючи остаточної ясності з громадами, практично неможливо точно визначити межі одиниць субрегіонального рівня. Можна говорити лише про їхню кількість.
У вашій моделі межі областей залишаються незмінними. Чи не шкодить це загальному результату, адже не кожна область є компактною. Наприклад, від міста Ружин, який у вашій схемі опиняється у «хвості» Бердичівського повіту Житомирської області, до Вінниці стільки ж, скільки й бо Бердичева. То чи не краще було би передати цей «хвіст» Вінницькій області?
- Політичне рішення за жодних умов не змінювати межі областей справді шкодить плануванню повітів. Зокрема, і на межі Житомирської та Вінницької областей. Наприклад, місто Вараш Рівненської області могло би стати центром повіту, який вмістив у себе кілька районів Волинської області. Особливо гостро ця проблема відчувається у Луганській області. Я ще у 2014 році пропонував приєднати райони північної Луганщини, які у 2012-му не проголосували за регіональний статус російської мови, а за два роки однодушно виступили проти сепаратистів, до Харківської області. Бо історично ці території завжди належали до Слобожанщини і ніколи не були Донбасом. Якби Верховна Рада ухвалила це рішення, північ Луганщини зараз жила б у нормальних умовах, без військово-цивільних адміністрацій… Ще один приклад: на півдні Харківської області проходить історична межа між Слобожанщиною та Полтавщиною, яка не співпадає з існуючою межею між цими областями. Через це кілька сіл Полтавщини опинилися у складі Харківської області. Вони усіляко підкреслюють цю свою приналежність, Харківщина для них чужа. То чому б не повернути ці 3-4 села Полтавщині?
Найменші та найбільші
Які повіти є найменшими та найбільшими за кількістю жителів та за територією?
- Одним з найменших за кількістю населення є Золотоніський район Черкаської області, який знаходиться на Лівому березі Дніпра. Зробити його більшим, не змінюючи межі областей, було неможливо, тому кількість його жителів – 145 тис. Географічний фактор вплинув також і на утворення Генічеського повіту, у якому має мешкати 135 тис. жителів. А найбільшим повітом має стати Київ.
Зауваження з Facebook: «Коростенський повіт у вас, як Чорнобильська резервація? Чи є ще такий великий за площею повіт в Україні?»
- За площею найбільшими повітами є Старобільський Луганської області (11,5 тис. км), Північний Чернігівської області (10,13 тис. кв. км) та, власне, Коростенський Житомирської області (10 тис. кв. км). Так, велика територія – це проблема. Але, повторююся, проблема не для мешканців, а для органів державної влади, яким буде важче здійснювати свої повноваження. Проте у цих випадках, я вважаю, альтернативи немає. Якщо ділити цей ж Коростенський район, то утворені повіти за кількістю населення будуть просто карликовими.
За вашою схемою, у Донецькій області найбільше повітів. Чому? Чи присутній тут політичний фактор?
- Ні. На Донеччині просто дуже багато населення. У 2012 році я навіть пропонував створити там 10 районів, але з війною кількість жителів області суттєво зменшилася.
Чи є сенс формувати повіти, якщо не вдасться прийняти зміни до Конституції ?
- Обов’язково. Адже нереформування субрегіонального рівня гальмує розвиток громад. Бо хоча районні адміністрації та районні ради вже не мають повноважень втручатися у життя громад, вони постійно роблять це. Кількість районів у Конституції не вказано, а це означає, що й укрупнювати їх цілком можливо. Щоправда, за таких умов адміністративно-територіальної реформи укрупнені райони неможливо буде переназвати на повіти.
0 Коментарів