Історичний нарис

Болехів — перше місто Івано-Франківської області, якщо в'їжджати до неї з боку Стрия. Місто розташоване у передгір'ї Карпат у долині річки Сукіль. Кілька кілометрів на схід від Болехова протікає ріка Свіча.

Перша письмова згадка про "болехівські землі" належить до 1371 року. У 1546 році в Болехові, на Старій Бані, було споруджено перше підприємство — солеварню.

Площа населеного пункту 1811 га. Населення 10637 осіб, з них 2666 пенсіонерів. В місті 2446 дворів. В своїх господарствах громадяни утримують 1453 корови, 60 коней.

1546 року розпочато промислове виварювання солі, 1603 р. місту надано магдебурзьке право. З 1772 року місто входило до складу Австрії, а в 1919-1939 роках - до складу Польщі. Наприкінці 16 ст. до міста прибули поляки-осадники (200 родин). Здавна місто відоме великими базарами, на яких зокрема продавали велику кількість худоби, коней. Через низьку якість ґрунтів і великі площі пасовищ та сінокосів успішно розвивалось тваринництво. Один з основних промислів середньовіччя - переробка шкіри, виготовлення збруї, взуття.

На місто неодноразово нападали кримські татари (1524, 1546, 1562, 1594, 1620, 1667, 1672, 695). Дерев’яний замок збудований на рубежі 16 та 17 століть протягом двох століть охороняв міську шляхту не лише від зовнішніх ворогів, але й від місцевих опришків. 1668 року в Болехові засновано церковне культурно-просвітнє Братство, яке започаткувало національну освіту. Після входження Галичини до складу Австрії завдяки старанням нової адміністрації в Болехові відбуваються значні зміни. Знесено ветхі споруди - монастир та костел, перекинуто в сучасне русло річку Сукіль, сформовано ринкову площу, прокладено нову дорогу до Стрия, зведено заїжджий двір та поштову станцію, закладено новий цвинтар.

1784 року до міста прибули німецькі колоністи. Перші статистичні дані про місто за 1785 рік: 525 будинків, 3260 мешканців, з них 2077 християн, 1179 іудеїв. На початку 19 століття в місті закладено цегельний завод, з кінця століття розпочинається деревообробка: виробництво будматеріалів, тари, сірників, підвод, меблів, столярних виробів. 

1850 року організовано міський суд.

1873 прокладено залізничну вітку Стрий - Болехів - Станіслав. 1884 року до Болехова переїхала Н.Кобринська з родиною. Батько письменниці Іван Озаркевич, посол до австрійського парламенту, зробив багато для відродження культурно-просвітної роботи серед українців. 1894 року збудовано нову 5 - класну школу, до початку Другої світової війни в місті успішно працювало товариство Просвіта, діяло 18 читалень, кредитні спілки.

Уздовж долини річки Сукіль у 1907-1911 роках була збудована лінія Болехів-Тисів-Поляниця-Хірава довжиною 36 кілометрів.

У 1910 році в місті проживало чотири тисячі мешканців. Це було типове єврейське містечко. Греко-католики становили 5,5% населення, латинники - 14,9%, а 78 відсотків зараховували себе до юдейського віросповідання. Це був найбільший показник (разом зі Щирцем) серед всіх галицьких міст та містечок.

У 1904-1905 pp. товариством "Galizische Forst- und Domnendirektion, Lemberg" була побудована k.u.k.Waldbahn (цісарсько-королівська лісова залізниця) Долина-Рахиня-Болехів довжиною 27 кілометрів. До 1965 року обидві вузькоколійки були ліквідовані.

У 1884-1920 роках Болехів був центром ґендерного руху в Галичині. Тут жила письменниця, організаторка жіночого руху Наталя Кобринська (1855-1920), до якої часто приїжджала Ольга Кобилянська. У місті є будинок-музей, могила, пам'ятник Н. Кобринської. У Болехові в 1884-1888 pp. бував Іван Франко, який звідси мандрував до села Лолин, до Ольги Рошкевич. Франко записував бойківські пісні та легенди, а згодом на основі місцевого матеріялу створив драму "Украдене щастя".

4 травня 1915 року Січові стрільці вели бої за Болехів, звідки переслідували ворога у напрямі Калуша і Галича. У 40-х роках на Болехівщині діяли загони УПА. Навесні 2002 році в лісовій криївці неподалік Болехова під час лісорозробок у двох бідонах було знайдено архів УПА.

Після припинення активних дій УПА на Болехівщині продовжували діяти підпільні на-ціоналістичні групи. У 60-ті роки в селах Кальні, Лужках, Слободі Болехівській, Солукові заро-дилася нова політична організація - Український Національний Фронт. Його провідниками були Дмитро Квецко, Михайло Дяк, Ярослав Лесів, Зіновій Красівський, Микола Крайник. У 70-80-х активними діячами Гельсінської групи стали Зіновій Красівський та Ярослав Лесів. З ними співпрацювали Василь та Петро Січки і Василь Стрільців з сусідньої Долини.

В Болехові багато пам’яток історії та культури. Культові споруди - храми Святої Параскеви, Святої Анни, Жон Мироносиць, римо-католицький костел Вознесіння Матері Божої, солеварня (середини XIX ст.) міська ратуша (1863.), житлові будинки кінця І9ст. по вул. Коновальця, навчальні корпуси технікуму (колись приміщення суду та лісової школи). В Болехові крім Н.Кобринської жили та працювали - О.Савицький, професор , автор першого українського підручника з математики, скульптор В.Черешнівський, майстер скрипок Зеновій Петиш, майстер-годинникар В. Василевький, краєзнавець, засновник музею міста Р.Скворій.