Мушак Юрій Федорович

      Юрій Мушак народився в далекому бойківському селі Брєзі (теперішня Козаківка), поблизу Болехова. З дитинства цей малий бойківчанин тягнувся до знань - спочатку він навчався прихідській церковній школі села, потім була початкова школа в Болехові. Метикуватий хлопчина на цьому не зупинявся і подався на навчання в Долинську гімназію, там він запам’ятався тим, що вивчив напам'ять, старогрецькою, всю "Одіссею" та декламував її на багатьох урочистостях. В Долині він привернув до себе увагу й, за поручительства своїх наставників, подався до Відня аби спробувати свої сили там. І, незабаром,  його вчителі таки дізналися, що той простакуватий бойківський юнак став абітурієнтом головного ВИШу Східної Європи - Віденського університету, який Юрієві Мушаку вдалося успішно закінчити.

Але туга за домівкою спонукала повернутися його додому - і Юрій Федорович Мушак, закінчивши Львівську гімназію та відділення класичної філології Віденського університету (отримав ступінь магістра філософії), повернувся в Галичину задля викладацької праці.  Але в вищих наукових кругах Львова він не зміг одразу закріпитися (в ті часи, коли сильно зросло національне розмежування і особливо в колі інтелігенції - бойківському юнаку неможливо було би протиснутися в середовищі зполонізованої та гебрейської львівської наукової школи). Тому Юрій Федорович знайшов собі роботу в Тернополі, де й почав свою викладацьку стезю. Від січня 1939 року викладав українську та латинську мови в Тернополі в місцевій гімназії товариства «Рідна школа», з жовтня 1939-го — в середній школі № 1. 

А невдовзі поголос про талановитого педагога та знавця старогрецької й латиниці розійшовся в науковому колі Галичини. Довелося таки львівським ректорам заслати гінців та зманити педагога до Львівського університету.

       З 1939 року Юрій Федорович Мушак поселився у Львові і з тих пір пов`язав себе з цим містом назавжди. Тут він і прославився, як знатний перекладач, педагог і літературознавець, працюючи доцентом Львівського університету (кафедра класичної філології). 

Він є автором підручників із латинської мови, численних літературознавчих статей. Ось коротка бібліографія його творів. У 1961 році він перекладає й видає байки Езопа: «Лисиця й виноград», «Жаба й віл», «Вовк і ягня», «Ворона та лисиця», через два роки журнал «Питання класичної філології» (№3) друкує в його перекладі окремі фрагменти з філософських творів Геракліта, ще через два роки цей же часопис (№4) публікує українською мовою «Політику» Арістотеля. Переклад зроблено спільно з Йосипом Кобівим, а в 1968 році озвучені ним українським словом уривки прозових, поетичних і філософських творів Плутарха, Петронія, Лікурга та інших авторів, які ввійшли до хрестоматії «Антична література». Крім того, Юрій Федорович здійснює переклад «Елегії» та окремих частин трактату «Про риторичне мистецтво» Феофана Прокоповича, що згодом ввійшли до філософських творів письменника, друкує в журналі «Жовтень» (1971 р., №6) переклад з німецької мови повісті А. Броннена «Смерть Езопа». Але це далеко не повний перелік публікацій Ю. Мушака, бо чимало їх залишаються в рукописах.

Паралельно з перекладацькою діяльністю Юрій Федорович інтенсивно займався науково-дослідницькою. Першу працю «Гомер і його вплив на Куліша» опублікував на сторінках часопису «Життя і знання» 1967 року. Тоді ж «Дзвони» друкують його статті «Постать Прометея у світовій та українській літературі» і «Дещо про Платона». Згодом з’являються праці «Грецький байкар Езоп і Франко», «Сім чудес світу» та інші («Життя і знання», 1968 р.). Внесок Юрія Мушака як вченого в дослідження антики величезний. «Його наукові праці, – зазначає знаний дослідник класичної філології Андрій Содомора, – прислуговуються потужною допомогою в плані вивчення греко-римської писемності. Крім того, є яскравим свідченням унікальної наукової ерудиції перекладача та його надзвичайно відповідального ставлення до свого творчого діла» («історія і культура античності». Львів, 1990 р.). 

Це була компанійська та веселої вдачі людина, а ще новатор та палкий прихильник українства (бувало, на його заняттях студенти слов'янської філології співали латиною в інтерпретації викладача і водночас "дириґента"  «Розпрягайте, хлопці, коні» та інших пісень і навіть стрілецьких), за своє вільнодумство він потерпав, але чинушам не вдавалося підловити професора "латинянина з бойківськов говірков".

При слові про сподвижницьку наукову і перекладацьку діяльність Ю. Мушака мусимо відзначити, що час, в якому вона розвивалась, не дуже сприяв цьому. Він зробив стільки, скільки встиг зробити. Заради чого трудився невтомно і енергійно, щоб встигнути зробити якнайбільше. Очевидно, в цьому й полягає діалектика людської активності, вінцем якої була і залишається висока гідність праці. Для Юрія Мушака вінцем його невтомної праці стала борозна, яку він проклав на ниві озвучення рідним словом греко-римської писемності. Впрягшись добровільно у тугі шлеї перекладацького плуга, він пройшов за ним до кінця долею визначених йому днів.

Помер Юрій Мушак 22 листопада 1973 року і похований у Львові на 19-му полі Личаківського цвинтаря, на могилі є пам'ятник із чорного габро з бронзовим барельєфом роботи Емануїла Миська. Юрій Федорович повернувся й до своїх краян. Вдячні долі, що подарувала їм такого славного сина, жителі рідного села Козаківки в грудні 2005 року спорудили йому пам’ятник роботи скульптора Василя Ярича.