Ле́сів Яросла́в Васи́льович

Ле́сів Яросла́в Васи́льович (3 січня 1943, Лужки, Долинський район — 9 жовтня 1991, Болехів) — член Української Гельсінкської групи (УГГ), активний учасник національно-патріотичного і релігійного руху. Батько Ярослава Лесіва брав участь в УПА.

Народився 3 січня 1943 року в с. Прилуки Долинського району Івано-Франківської області. Батько був засуджений радянською владою за участь у організації українських націоналістів. Незважаючи на це Ярослав вступив до Івано-Франківського фізкультурного технікуму, після закінчення якого працював у Заваллівській школі-інтернаті Гайворонського району Кіровоградської області.

Перша половина 60-х років у СРСР була ознаменована спадом так званої хрущовської «відлиги» та переходом у 1964 році до брежнєвської політики репресій проти національно свідомої української інтелігенції та опозиції. Саме в цей час на Івано-Франківщині вчитель історії Дмитро Квецко ініціює створення підпільної організації, яка одержала назву Український національний фронт. Ідейні принципи УНФ були близькі для молодого вчителя, і тому 1965 року Я. Лесів стає його членом-співзасновником. Більше того, він поставив перед собою завдання організувати філії організації за місцем роботи, тобто в Кіровоградській області.

Отже, 1965 року, перебуваючи на посаді вчителя, Ярослав Лесів проводив роботу із створення мережі підпільної організації в районі та області. Члени організації поширювали часопис «Воля й Батьківщина», книги «Україна у фотографіях» та інші. 

У 1966 році Ярослав привіз із Західної України два синьо-жовті прапори. Уночі разом із В. Цвілюком Ярослав встановив прапор над приміщенням інтернату та на трубі Сальківського цукрового заводу.

Спалах опозиційної активності на теренах Гайворонщини не міг пройти повз увагу органів КДБ. Гайворонська філія УНФ була розкрита. Я. Лесіва судили за статтею 56 Кримінального кодексу (зрада Батьківщині) та статтею 64 (створення організації). Зваживши на молодий вік Лесіва, суд присудив йому шість років позбавлення волі (покарання він відбував у 19-му табірному пункті Дубровлагу в Мордовії). Брав активну участь в акціях протесту політв'язнів.

1970 ув'язнений на 3 роки у Володимирській тюрмі. Звільнився 29.03.1973.

У 1973 році після відсидки в концтаборі він повернувся на Івано-Франківщину, але працювати за фахом йому не дозволили. Тож змушений був влаштуватися робітником на місцевий лісокомбінат. Постійно перебував під адміністративним наглядом. Тут одружився, за рік  народився син Тарас.

У 1979 році Лесів став членом правозахисної організації «Українська Гельсінкська група», членами якої тоді вже були М. Руденко, Л. Лук’яненко, В. Чорновіл та інші патріоти України.

Майже відразу Лесіва заарештовують. Цього разу йому інкримінують зберігання наркотиків і в 1980 році засуджують до двох років ув’язнення. Покарання відбував у Рівненській області в таборі суворого режиму. У травні 1981 року Лесів знову заарештований, тепер уже в таборі. Звинувачення те саме — зберігання наркотиків. Слідство над Лесівим тривало півроку. На знак протесту в’язень оголосив політичне голодування. Голодував 192 дні. Та й це не допомогло. В день закінчення попереднього терміну він одержує новий — п’ять років ув’язнення. Відбував покарання в Краснодоні на Луганщині.

Після виходу на волю Ярослав Лесів став одним із ініціаторів відновлення Української греко-католицької церкви. 1988 року розпочав навчатися у підпільній семінарії Владики Василика. 17 липня 1988 року у с. Зарваниця на Тернопільщині відбулася літургія, в якій взяли участь близько 15 тисяч вірних УГКЦ. За організацію цієї літургії Ярослава Лесіва радянська влада оштрафувала на 50 рублів.

У 1989 році він прийняв сан священика УГКЦ. У самвидаві вийшла книжка проповідей Ярослава Лесіва. 2 серпня 1989 року, з групою віруючих їздив у Москви, щоб продовжити естафетну голодівку з вимогою легалізувати УГКЦ. Разом із С. Хмарою був на прийомі у Б.Єльцина.

Після повернення додому в Болехів Ярослава Лесіва заарештували КДБісти. На захист священника виступили прихожани церкви, і наступного дня його звільнили. Отець Ярослав провів десятки недозволених молебнів УГКЦ. Він також брав участь у перепохованні в Києві 19 листопада 1989 року  Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина.

В Україні знали його не лише як дисидента, але й як талановитого поета. Про його збірку віршів «На лінії болю» Євген Сверстюк скаже: «У ній все справжнє, народжене з болю... За формою поезія Лесіва проста. Вона пливе, як молитва, як подих душі...».

У ніч з 9 на 10 жовтня 1991 року отець Ярослав Лесів автівкою повертався з Києва, де він зустрічався з Леонідом Кравчуком. У селі Павлівка на Івано-Франківщині, за нез’ясованих обставин, він загинув у ДТП. Болехівська, Івано-Франківська прокуратура справу швидко закрили. Але син Тарас не вірить у випадковість трагедії: «До загибелі батька хотіли викинути з потяга, була гонитва ще раніше на машинах, коли його автомобіль затискали з обох боків. Це був не перший замах на життя батька. Я гадаю, що спецслужби КДБ це і спланували. Спершу слідство проводили одні слідчі, потім інші, є багато нез’ясованих обставин».

В засобах масової інформації повідомили: «... загинув у автокатастрофі...». Згодом такі ж повідомлення почуємо про В. Чорновола, О. Ємця, А. Єрмака та інших видатних політиків.

Отець Ярослав Лесів похований на церковному подвір’ї біля храму Святої Параскевії у Болехові.

Указом Президента України від 08.11.2006 № 937/2006 за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод  нагороджений орденом «За мужність» І ступеня (посмертно).

Твори:

Мить. Поезії. – Нью-Йорк, 1982.

ТТ (тюремна тиша). Поезії. – Івано-Франківськ: Перевал, 1992. 64 с. Передмова Опанаса Заливахи.

У небі пісня обірвалась. Поезії. – Львів: Каменяр, 1992.

Ярослав Лесів. Сніг без ґрат. Поезія. Епістолярій. Публіцистика. Спогади. Документи. – Упорядник Орина Сокульська. Художник Сергій Ковика-Алієв. Переднє слово Євгена Сверстюка. Вступна стаття Тараса Салиги. – Київ: Смолоскип. – 2014. – 784 с., іл.