У мовчазній скорботі та хвилиною мовчання вшанували тих, хто став жертвою найстрашнішого злочину ХХ століття

Щороку, у четверту суботу листопада, в  Україні національний пам'ятний день - День пам'яті жертв голодоморів 1921-1922, 1932-1933 та 1946-1947 років. Цього дня ми вклоняємося перед мільйонами жертв голодоморів, перед тими, чиї могили розкидані по садках, балках, дворах і узбіччях доріг… Присвячуємо вшануванню пам’яті українських сіл і хуторів, які зникли з лиця землі після найбільшої трагедії ХХ століття.

З метою вшанування 90-х роковин Голодомору 1932-1933 років 25 листопада біля пам’ятника Жертвам сталінських репресій відбулося віче-реквієм «Трагедія незнищенної долі».

Віддати шану і пом’янути невинних українців, заморених страшним та смертельним голодом, який був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано терору, застосованого більшовицькою владою, прийшли керівники громади, депутати міської ради, представники релігійних конфесій, керівники та працівники управлінь, відділів міськвиконкому, громадськість краю.

Ведучі поминального віча, директор музею історії м.Болехова ім.Р.Скворія Оксана Півень та науковий співробітник музею Галина Якимів-Скворій, зі скорботою нагадали присутнім ті страшні голодні роки, акцентуючи увагу не лише на трагедії 32-33 років, яка тоді спіткала Україну, але й на реаліях сьогодення, з якими нині стикаємося... 

«Голодомор 1932-1933 років був наймасштабнішим. Тоді  терор тоталітарного режиму забрав мільйони життів українців.1933 рік для України став часом національної катастрофи, яка поставила націю на межу зникнення… У 2022–2023 роках Україна вшановує 90-ті роковини Голодомору-геноциду.

На жаль, історія повторюється. І цю скорботну дату ми згадуємо сьогодні в реаліях нової боротьби за виживання української нації. Через 90 років після вчинення голодомору-геноциду на теренах України росія вчиняє новий геноцид – війною.

Одвічний ворог нас знову намагається «денаціоналізувати» та упокорити, щоб не випустити з-під свого впливу та не допустити зміцнення української державності. Методи новітнього путінського режиму мало відрізняються від сталінських: вбивства, терор голодом і холодом, залякування, депортації.

Українська нація мужньо чинить спротив значно чисельнішому ворогу. В нас немає іншого вибору, ніж вистояти. Інакше історія закине українців на нове коло вже пройдених випробувань…», - зазначили ведучі. 

Відтак до болехівчан, які прийшли скорботно вшанувати пам`ять жертв голодоморів, звернувся перший заступник міського голови Василь Юрочко.

 - Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх невинно закатованих, пам'ять про тих, хто не дожив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути, бо пам’ять робить нас сильнішими, надає нам сил для подальшої боротьби. Саме тому гаслом цьогорічного вшанування жертв голодоморів є слова: «Пам'ятаємо минуле. Єднаємося сьогодні. Переможемо – заради майбутнього!», - зазначив Василь Іванович. 

Митрофорний протоієрей ПЦУ отець-декан Іван Петрів звернувся до учасників віча-реквієму з проханням молитися до Господа, щоб таке лихо більше не повторилося на нашій українській землі та в усьому світі!: «Неврожай? Ні! Геноцид, Голодомор, масове вбивство! І сьогодні це визнає більша частина світової спільноти. Це злочин, який не має виправдання, свідоме знищення людей за національною ознакою. Ми із болем та сумом згадуємо жертв великої трагедії, злочину проти людства…», - наголосив священник.

Протопросвітер Болехівського деканату УГКЦ о. Василь Дзяйло відслужив панахиду за невинно вбитими жертвами голодоморів. Всі присутні спільно помолилися за вічний спокій душ убитих голодом.

У своїй промові до присутніх настоятель храму св. Вмч. Параскеви закликав запалити свічку пам’яті за усіма, хто був убієнний голодною, повільною  і лютою смертю, щоб жодне вікно не було темним. 

Читець Марія Півень зворушливо прочитала поезію «Сповідь України. Голодомор», яка торкнулася глибин душі кожного присутнього.

О 16.00 год. учасники пам’ятного віче приєдналися до всеукраїнської хвилини мовчання. Під мелодію «Свіча» у виконанні викладача Болехівської мистецької школи Христини Войцешко, у знак незгасимої пам’яті про померлих, замучених голодом у 1932-1933 роках, присутні запалили поминальні свічки та лампадки, поклали до пам'ятного знаку квіти і колоски пшениці. 

Озираючись на пройдений шлях, сьогодні твердо можемо сказати, що життя мільйонів українців, знищених голодною смертю, не пропало намарно. Просякнута кров’ю мучеників українська земля породила нових патріотів національної духовності, які рішуче заявили світові своє національне кредо словами свого поета Василя Симоненка: «Народ мій є, народ мій завжди буде! Ніхто не знищить мій народ!».