Адміністративно-територіальний устрій Болехівщини (починаючи з 20-х років XX ст. і до нинішніх днів)
Вже так склалося, що ніщо не буває вічним, постійним і незмінним. Впродовж століть змінювалися кордони імперій і держав. Перебуваючи у сфері геополітичних інтересів, ці процеси зачепили й Галичину, не оминули вони й нашу Болехівщину. А тому розглянемо зміни в адміністративно-територіальному устрої краю, починаючи з 20-х років XX ст. і до нинішніх днів.
Коли у липні 1919 року Українська Галицька армія вимушено залишила Західні землі України, перейшовши р. Збруч, Галичина опинилася під польською окупацією.
«<...> закріплюючи «польський стан посідання» на українських землях, окупаційні власті проводили політику злиття Галичини з етнічною Польщею. 30 січня 1920 р. уряд скасував Галицький крайовий сейм і Крайовий виділ. Таким чином, автономію Галичини, яку вона мала за Австрії, було ліквідовано. Нова польська конституція, прийнята сеймом 17 березня 1921 р., ґрунтувалася на унітарності польської держави з єдиною законодавчою і виконавчою владою, без забезпечення національним меншинам будь-яких автономних прав. У березні 1920 р. було заборонено вживати назви «Галичина», «Україна». Замість них запроваджувалася назва «Малопольська Всходня» (власті поширили на етнічну українську Галичину термін «Мальпольща», який був історичною назвою польської Західної Галичини).
Всупереч рішенню Верховної Ради Паризької конференції від 02 грудня 1919 р., згідно з яким полякам заборонено було творити адміністрацію на схід від лінії Буг–Пінськ–Німан, Галичина на основі закону від 03.12.1920 «Про тимчасову організацію органів адміністративної влади ІІ інстанції (воєводств) на території колишнього Королівства Галичини і Володимирії [Лодомерії – М. К.] з Великим Князівством Краківським» була поділена на три воєводства: Львівське, Станіславське і Тернопільське. Остаточно поділ на воєводства та початок діяльності з 01 вересня 1921 р. Станіславського воєводського управління, як його найвищого адміністративного органу, були усталені розпорядженням Ради міністрів від 17.05.1921.
Станіславське воєводство поділялось на 16 повітів: Богородчанський, Городенківський, Долинський, Жидачівський, Калуський, Коломийський, Косівський, Надвірнянський, Печеніжинський, Рогатинський, Сколівський, Снятинський, Станіславський, Стрийський, Тлумацький і Турківський.»[1]
У Станіславському воєводстві станом на 01.04.1932 було 28 міських і 827 сільських ґмін. У вересні 1934 р. у Польщі була проведена адміністративно-територіальна реформа, повіти поділені на ґміни і громади. У результаті реформи станом на 01.10.1934 у воєводстві було 28 міських та 119 сільських ґмін та 909 громад. [2]
Зупинимось детальніше на цій реформі.
Відповідно до розпорядження Ради Міністрів Польської Республіки (пол.Rzeczpospolita Polska) від 28 травня 1934 року, поз. 441 «Про зміну границь Стрийського, Долинського і Жидачівського повітів у Станіславському воєводстві» [3] зі складу Долинського повіту було вилучено сільські ґміни [самоврядна громада мешканців певної території – М. К.]: Лисовичі, Задеревач, Воля Задеревацька, Нинів Долішній, Нинів Горішній і Пехерсдорф і віднесено їх до Стрийського повіту Станіславського воєводства.
Цій події передувала кількарічна робота шляхом подання пропозицій Долинським, Стрийським і Жидачівськими повітами, проведення засідань повітових рад, розроблення проектів змін адміністративно-територіального устрою. Фактично зміни відбувалися на підставі закону Польської Республіки від 07 липня 1921 р., поз. 400 «З питань проведення змін границь повітів на територіях колишньої Російської й Австро-Угорської імперій, так і проведення змін у повітових самоврядних представництвах на території колишніх земель Австро-Угорської імперії» [4].
Але змінювалися границі не тільки держав, повітів, але й населених пунктів.
Тут слід згадати про зміну меж міста Болехова, яка була проведена відповідно до розпорядження Ради Міністрів Польської Республіки від 26 квітня 1929 року, поз. 317 «Про зміну меж міста Болехова в Долинському повіті Станіславського воєводства» [5], про що було повідомлено Воєводський уряд в Станіславові листом від 30 травня 1929 року [6]. Згідно з цим розпорядженням сільські ґміни Руський Болехів, Новий Вавилон, Довжка, Соломонова Гірка, Волоське Село Долинського повіту Станіславського воєводства були включені до міської ґміни Болехів того ж повіту.
Проектуючи міську ґміну Болехів, брали до уваги статистичні дані 1921 року. Так, Болехів місто (у евіденційному [обліковому – М. К.] списку змін в записах ґрунтової метрики від 18 червня 1870 року вживалася назва «Bolechow markt» [7] [з нім. Болехів ринок, тобто його центральна частина, – М. К.] нараховував 428 будинків, де проживало 3150 мешканців, Болехів Руський – 420 будинків і 2446 мешканців, Довжка – 82 будинки та 564 мешканці, Волоське Село – 439 будинків і 2437 мешканців, Новий Вавилон – 20 будинків і 99 мешканців, Соломонова Гірка – 57 будинків і 321мешканець. [8]
Зміна меж Болехова відбулася за рахунок включення до нього приміських сіл: Болехів Руський, Соломонова Гірка, Довжка, Волоське Село з його присілком Новим Вавилоном. Така потреба виникла у зв’язку з проведенням адміністративної реформи у Польській Республіці, до складу якої Галичина відійшла у результаті Ризького мирного договору 1921 року, та приведення у відповідність самого статусу міста, виходячи від загальної кількості населення і кількості будинків у ньому. Крім того, практично всі урядові інституції в місті знаходилися на території Волоського Села: ґродський суд, Надлісництво, лісова школа, поштовий уряд, саліни. [9]
Станом на листопад 1928 року міська ґміна Болехів разом з Руським Болеховом, Довжкою та Соломоновою Гіркою входили в одну кадастрову ґміну та займали територію площею 2642 га 7 ар 11 м2; Волоське Село з Новим Вавилоном, який був його присілком, входили в іншу кадастрову ґміну та займали територію площею 2492 га 63 ар 7 м2. Загальна площа новоутвореної ґміни Болехів становила 5 134 га 70 ар 18 м2 із загальною кількістю населення – 9 017 чоловік (статистичні дані перепису населення 1921 р.). [10]
Процес об’єднання тривав протягом року та в грудні 1929 року було створено Тимчасовий ґмінний уряд, до якого увійшли представники приєднаних до Болехова приміських ґмін. В обов’язки Тимчасового уряду входило вирішення всіх поточних справ та підготовка виборів.
До Тимчасового ґмінного уряду увійшли [11]: Ян Ляхович – капітан Війська Польського, керівник Тимчасового уряду; Освальд Кімельман – купець, заступник керівника Тимчасового уряду; інженер Стефан Ціпсер – лісничий, перший асесор; Микола Юзьків – хлібороб, другий асесор; Шає Ґріффель, власник тартака, третій асесор; Станіслав Ганкевич, голова гродського суду; Михайло Любачевський, купець; Михайло Ткач, хлібороб; Станіслав Стасінський, священник римо-католицький; Еміль Ґромадка, ремісник; Йосиф Булюк, робітник тартака; Атаназій Левинський, греко-католицький священник; Юліан Булюк, робітник саліни; доктор Григорій Личаковський, суддя гродського суду; доктор Ізраель Шіндлер, адвокат; Філіп Шнайдер, хлібороб; Герш Ранда, промисловець; Ліпман Борнштайн, лікар-ветеринар.
У ході об’єднання виникло ряд проблем, неврегульованих законодавчо, зокрема в частині права власності на майно приміських ґмін та порядку сплати податків. Так, у березні 1930 року правнича комісія розглянула спосіб тимчасового використання власності та ґмінного майна ґмін приєднаних до Болехова та самої колишньої ґміни Болехів та прийняла рішення, що до моменту законодавчого врегулювання стану посідання і використання майна і власності ґмін через Наглядову Владу залишити спосіб користування тим майном незмінним, тобто зібрані податки розподілялися таким чином: 50 % використовували на меліорацію земель даної дільниці, а 50 % надходили до каси ґмін. Оплата за користування пасовищами залишалася тією ж, а випасання худоби і користування пасовищами мали право мешканці в межах колишніх ґмін та за тією самою схемою, яка була запроваджена в колишніх ґмінах [12].
Процес об’єднання тривав ще протягом 1930 року, про що свідчать протести начальників приміських ґмін:
- Волоського Села – Юліана Русина [13] до міністерства внутрішніх справ у Варшаві та воєводства у Станіславові з питань персонального складу Тимчасового уряду,
- Руського Болехова – адвоката в Болехові Арона Райфайзена [14], та Довжки – Юрка Юзькового [15] – господаря-хлібороба з Болехова, до воєводства у Станіславові з питань майнових стосунків та інших взаємовідносин між ґмінами
та звернення
- колишніх членів ліквідованої Ради міста Болехова [16] з питань персонального складу Тимчасового уряду,
- жителів міста Болехова [17] до воєводства у Станіславові також з питань персонального складу Тимчасового уряду.
Повертаючись до адміністративної реформи 1934 року зазначимо, що тоді, так як і зараз, піднімалося питання статусу міста.
Так, голова Тимчасового повітового відділу – керівник Долинського повітового староства п. Чеслав Бжостинський 18 лютого 1933 року на адресу воєводи в Станіславові надіслав листа з додатком (списком), що посвідчує факт підтвердження статусу міста для Долини, Болехова і Рожнятова ще попередньою австрійською владою. На підставі декрету Надвірної канцелярії від 14 листопада 1785 року було зараховано до переліку міст, і тим самим підтверджено, населені пункти нещодавно приєднаної Галичини. Щоправда, виходячи з відомостей у списку, м. Болехову і м. Долині статус міста підтверджено розпорядження цісаря від 26 вересня 1895 року (L. Nam. 82352/95) [18]. Підставою для цього розпорядження стало звернення від ґміни [Болехівської – М. К.] з посиланням на королівські привілеї, надані місту: у 1603 р. королем Зиґмунтом [Сигізмунд III Ваза (1587—1632) – М. К.], 30 червня 1638 року королем Владиславом IV [Владислав IV Ваза (1632—1648) – М. К.] і привілей короля Яна ІІІ [Ян III Собеський (1673—1696) – М. К.] від 13 грудня 1682 року [19].
Усі ці надання були закріплені законом від 23 березня 1933 року, поз. 294 «Про часткові зміни устрою місцевого самоврядування» [20], згідно з яким закон від 03 липня 1896 року втрачав чинність, а міста і містечка з чисельністю понад 3000 мешканців набували статусу міста (статистичні дані перепису населення за 1921 р. у м. Болехові нараховувалось 9 017 чоловік).
Відповідно до цього ж закону:
- всі ґміни, незалежно від отриманого/не отриманого статусу міста, набули устрою сільської ґміни;
- замість рад повітових утворювалися ради ґмінні;
- членами ради були голова, його заступник, лавники, а також радні;
- в частині нагляду над сільськими ґмінами і містами, не виведеними зі складу повіту, залишаються повітові староства.
Наступним кроком адміністративно-територіальної реформи став поділ повітів на ґміни.
14 лютого 1934 року відбулося засіданні повітового відділу в Долині, протокол № 41 [21], під головуванням повітового старости – голови повітового відділу Чеслава Бжостинського. Участь в засіданні також взяли: Станіслав Лаба, заступник старости і голови повітового відділу, ксьондз Антоні Войнарович, Мар’ян Пйорецький, інженер Ґустав Паттек, доктор Александр Рубін, секретар повітової ради Станіслав Жураковський.
На цьому засіданні було розглянуто циркуляр уряду воєводського в Станіславові від 04 січня 1934 року № G.I.5/2, який містив проект, одноголосно схвалений на конференції комісії при міністерстві, про поділ повіту на три міські ґміни (Долина, Болехів, Рожнятів) та 11 сільських ґмін, а саме: Болехів, Брошнів, Людвиківка, Перегінсько, Поляниця, Рахинь, Рипне, Спас, Велдіж, Витвиця, Вигода.
Відповідно до цього проєкту планувалося утворити такі сільської ґміни:
- Болехів з довколишніми ґмінами: Чолгани (нині с. Міжріччя), Ґериня, Гошів, Новий Гузіїв (пол. Huziejow), Старий Гузіїв, Нинів Горішній (пол. Gorny), Нинів Долішній (пол. Dolny), Підбереж, Пехерсдорф (пол. Pochersdorf, нім.Pechersdorf/Pöchersdorf, нині хутір Смоляний Стрийського району Львівської області), Танява, Тяпче;
- Брошнів з довколишніми ґмінами: Брошнів, Креховичі, Раків, Сваричів;
- Людвиківка (нині с. Мислівка) з довколишніми ґмінами: Людвиківка, Вишків, Сенечів;
- Перегінське з довколишніми ґмінами: Вільхівка, Перегінське, Решняте;
- Поляниця з довколишніми ґмінами: Бряза (нині с. Козаківка), Бубнище, Тисів (пол. Cisow), Поляниця, Сукіль (пол. Sukiel);
- Рахиня з довколишніми ґмінами: Белейов, Гофнунґсав (присілок, нині частина с. Надіїв), Якубів, Надїїв, Рахиня, Слобода Долинська, Солуків, Тростянець, Велика Тур’я;
- Рипне з довколишніми ґмінами: Цінева (пол. Ceniawa), Дуба, Дубшари, Іванівка (пол. Janowka), Ясеновець, Князівське, Лецівка, Рипне;
- Спас з довколишніми ґмінами: Нижній Струтин, Верхній Струтин, Суходіл, Грабів, Ілемня, Липовиця, Лоп’янка, Луги, Спас;
- Велдіж (нині с. Шевченкове) з довколишніми ґмінами: Енґельсберґ (нині Ангелівка), Лолин, Максимівка, Няґрин (нині с. Підліски), Новошин, Тересівка (колишня німецька колонія, нині не існує), Велдіж;
- Витвиця з довколишніми ґмінами: Церківна, Кальна, Липа, Лужки, Розточки, Слобода Болехівська, Станківці, Витвиця;
- Вигода з довколишніми ґмінами: Дебелівка (хутір Дебелівка, нині в складі с. Княжолука), Яворів, Княжолука, Старий Мізунь, Новий Мізунь, Новоселиця, Пациків (нині Вигода, який тоді ж було вирішено перейменувати на «Вигода») і Мала Тур’я.
Проєкт поділу Долинського повіту на ґміни пройшов схвалення на рівні рад ґмінних і державних установ (ґродських судів у Болехові, Долині і Рожнятові, уряду скарбового в Долині, шкільного інспектора в Долині, надлісництв державних у Болехові, Лисовичах, Поляниці і Мізуні). [22]
Зупинимось детальніше на Болехівській і Поляницькій сільських ґмінах.
Відповідно до вище вказаного закону від 23 березня 1933 року в частині зміни устрою місцевого самоврядування
- сільська ґміна Болехів ділилася на вісім громад: Чолгани охоплювала територію Чолган, Ґериня – Ґерині, Гошів – Гошева, Новий Гузіїв – Нового Гузієва, Старий Гузіїв – Старого Гузієва, Підбереж – Підбережа, Танява – Таняви, Тяпче – Тяпче.
- ґміна Поляниця ділилася на шість громад: Бряза охоплювала територію Брязи і Бесарабів (?), Бубнище – Бубнища, Тисів – Тисова, Церківни, Демні, Янкова і Пирчева (нині це частини с. Тисова), Ямерсталь (нині с. Буковець) – Ямерсталя, Поляниця – Поляниці, Сукіль – Сукеля і Хащоватого. [23]
До сільської ґміни Болехів планувалося ще й включити Дебелівку, Яворів і Княжолуку [24]. Розглядалося також питання про виведення с. Ямерсталь з ґміни Поляниця так як м. Болехова з сільської ґміни Болехів. Збереглася навіть проєктована карта. Однак це все залишилося тільки на папері.
Поділ на ґміни проводився не відповідно до певних симетричних геометричних фігур, а зважаючи на топографічні особливості розташування населених пунктів до центру проєктованої ґміни, тобто відстань до центру повинна була не перевищувати 10-14 км, хоча в інших ґмінах, наприклад у ґміні Спас, відстань досягала й 18 км.
Ради ґмінні у Брязі, Бубнищі, Тисові, Поляниці і Сукелі дали свою згоду на входження до ґміни громадської в Поляниці 24 і 26 січня 1934 року; ради ґмінні у Підбережі й Таняві дали свою згоду на входження до Болехівської сільської ґміни 10 і 14 лютого 1934 року; рада ґмінна у Пехерсдорфі дала свою згоду на входження до Стрийського повіту 14 лютого 1934 року. Ради ґмінні у Горішньому і Долішньому Ниньові захотіли увійти до ґміни громадської в Братківцях, рада ґмінна у Таняві – до Стрийського повіту, а рада ґмінна у Гошеві забажала утворення ґміни громадської з центром у с. Гошеві. [25]
Правда, що чимось схоже на нинішній процес добровільного утворення об’єднаних територіальних громад?
Зрозуміти суть зміни границь Стрийського, Долинського і Жидачівського повітів, які були впроваджені відповідно до вже згадуваного вище розпорядження Ради Міністрів Польської Республіки від 28 травня 1934 року нам допоможе лист воєводи Станіславського до міністерства внутрішніх справ у Варшаві від 12 січня 1934 року.
У ході проведення адміністративно-територіальної реформи було вилучено зі Стрийського повіту місто Стрий, в результаті чого доходи самоврядного повіту зменшилися на 50 тис. злотих в рік. Щоб компенсувати збитки, було вирішено в межах Станіславського воєводства провести територіальні зміни трьох повітів. Нас найбільше цікавить Долинський і Стрийський повіти, бо суттєво зменшили територію Болехівської сільської ґміни.
На думку воєводи, вилучення з проєктованої ґміни «Bolechow wies» [Болехів село – М. К.], до складу якої спочатку мали входити ґміни Нинів Горішній і Долішній, Лисовичі, Задеревач, Воля Задеревацька, тих ґмін призвело б до того, що Болехівська сільська ґміна «... była by tak słaba finansowo», що це викликало б дефіцит бюджету. Доходи в такому випадку складали б 7 тис. 786 злотих при максимальній ставці падатків. Крім того, оскільки Пехерсдорф, Нинів Горішній і Долішній складали єдину кадастрову ґміну, то вирішено було вилучити з Болехівської сільської ґміни ще й Пехерсдорф. [26]
Після наданої згоди громад на перехід було проведено ще й люстрації господарські: у Лисовичах – 10 липня 1934 р., у Волі Задеревацькій і Задеревцях – 11 липня1934 р., у Пехерсдорфі, Горішньому і Долішньому Ниньові – 14 липня 1934 р. [27]
Не зважаючи на економічні втрати для Болехівщини, зміни все ж таки відбулися, але це не взяли до уваги, оскільки все відбувалося в межах Станіславського воєводства. Після цього ніхто вже так більше й не піднімав питання повернення тих населених пунктів у підпорядкування Болехова.
Сам перехід з одного повіту до іншого тривав протягом 1934-1935 років після затвердження поділу Долинського (розпорядження міністра внутрішніх справ від 14 липня 1934 року, поз. 563 [28]) та Стрийського (розпорядження міністра внутрішніх справ від 21 липня 1934 року, поз. 628 [29]) повітів Станіславського воєводства на ґміни.
Отже, на території нинішньої Болехівської міської ради було утворено у Долинському повіті Станіславського воєводства:
- ґміну Болехів з центром в Болехові, до складу якої входили такі сільські ґміни: Чолгани, Ґєриня, Гошів, Гузіїв Новий, Гузіїв Старий, Підбереж, Танява, Тяпче;
- ґміну Поляниця з центром у Поляниці, до складу якої входили такі сільські ґміни: Бряза, Бубнище, Тисів, Поляниця, Сукіль. [28]
Але не обійшлося тут без спірних питань.
Представники Долинського повітового відділу зажадали, щоб Стрийський повіт компенсував їм видатки на ті ґміни, які були вилучені з Долинського повіту, в сумі 2 тис. злотих та 8 тис. злотих як компенсацію за недоотримані суми від сплати комунальних, дорожніх та інших надходжень. [30]
Голова тимчасового відділу повітового у Стрию п. Райф 27 липня 1934 р. повідомляв воєводу Станіславського про створення ліквідаційної комісії «найближчим часом» [31], та попри те станом на 04 листопада 1934 року комісія так і не запрацювала. Перше засідання було заплановане на другу половину листопада 1934 р., однак відбулося аж 07 січня 1935 року у залі засідань Стрийського Тимчасового повітового відділу. [32]
До складу ліквідаційної комісії входили: Станіслав Ґродинський – інспектор воєводський, Станіслав Гармата – Стрийський повітовий староста, Станіслав Лаба – Долинський віце староста, Людвік Волянський – Жидачівський віце староста, Мар’ян Пйорецький – делегат Тимчасового відділу Долинського повіту, Владислав Бамберґер – делегат Тимчасового відділу Жидачівського повіту, священник Александр Чісло і Йозеф Бруніцький – делегати Тимчасового відділу Стрийського повіту. Розглянувши претензії Долинського і Жидачівського Тимчасових повітових відділів, комісія зобов’язала Стрийський тимчасовий повітовий відділ трьома рівними частинами повернути кошти у бюджети Долинського і Жидачівського повітів. [33]
Такий адміністративно-територіальний устрій зберігався до 1939 р., тобто до моменту першої радянської окупації на підставі секретного протоколу щодо розподілу сфер впливу в Європі пакту Молотова–Ріббентропа між Радянським Союзом та нацистською Німеччиноюу вересні 1939 року і включення Західної України в склад СРСР відповідно до закону від 01 листопада 1939 року «Про включення Західної України в склад Союзу Радянських Соціалістичних Республік з возз’єднанням її з Українською Радянською Соціалістичною Республікою» [34].
Відразу після вступу на територію Західної України Червона армія та НКВС організували створення «тимчасових адміністрацій» у містах і «селянських комітетів» в селах.
01 жовтня1939 року політбюро ЦК ВКП(б) прийняло постанову про проведення 26 жовтня 1939 року Народних Зборів, яким належало легітимізувати новий територіально-правовий статус і суспільно-політичний устрій Західної України, а саме: питання входження до складу СРСР, націоналізацію земель і засобів виробництва, утворення радянських органів влади тощо... Органи НКВС при цьому керувались директивою НКВС СРСР Народним комісаріатам внутрішніх справ УРСР і БРСР «Про організацію роботи у звільнених районах західних областей України і Білорусі» від 15 вересня 1939 року: «... принять активное участие в подготовке и проведении временных управлений – народных собраний – украинского, белорусского и польского. Для обеспечения усиленного проведения народных собраний наладить необходимую агентурно-оперативную работу по выявлению и репрессированию к/р [контрреволюційних – М. К.] организаций, групп и лиц, противодействующих и срывающих организацию новой власти. – Директива НКВС СРСР № 720 від 15.09.1939 р.» [35]
І як наслідок – відбулися зміни адміністративно-територіальному устрої краю, тобто деякий час ще зберігався старий адміністративний поділ, тільки воєводства стали називати областями.
Так, згідно з указом президії Верховної Ради СРСР від 04 грудня 1939 р. було утворено в складі Української РСР Станіславську область з центром у місті Станіславові. «У склад Станіславівської області включити місто Станіславів і повіти: Городенківський, Долинський, Калушський, Коломийський, Косовський, Надворнянський, Рогатинський, Снятинський, Станіславівський, Тлумачський.» [36]
А вже поділ Станіславської області на райони відбувся відповідно до постанови Станіславського облвиконкому від 05 листопада 1940 року, опубікованої в газеті «Радянська Україна, ч. 30» Було утворено дві міськради, підпорядковані облвиконкому – Станіславська і Коломийська, та 37 районів: Богородчанський, Болшівцівський, Болехівський (входило 20 сільських рад), Букачівський, Бурштинський, Вигодський, Войнилівський, Галичський, Гвоздецький, Городенківський, Делятинський, Долинський, Жаб’євський, Жовтневий, Забалотівський, Калушський, Коломийський, Коршівський, Косівський, Кутський, Ланчинський, Лисецький, Надвірнянський, Новичанський, Обертинський, Отинійський, Печеніжинський, Рожнятівський, Рогатинський, Снятинський, Солотвинський, Станіславський, Тисменицький, Товмачський, Чернелицьський, Яблонівський і Яремчанський. [37]
Такий адміністративно-територіальний устрій зберігся до моменту приходу іншої окупаційної влади – німецької, коли 22 червня 1941 року Третій Рейх розпочав операцію «Барбаросса» і Західна Україна протягом декількох тижнів була захоплена вермахтом. 30 червня 1941 року у Львові було проголошено Акт відновлення Української незалежної держави. Цей державотворчий рух був придушений німцями, котрі розділили Західну Україну на частини. Галичину, як колишню частину Австро-Угорщини, разом з окупованою Польщею включено до складу Краківського генерал-губернаторства,
Відповідно до розпорядку від 01 серпня 1941 року, виданого генеральним губернатором, «територія Галичини, піддана під правління Ґенерального Ґубернаторства, творить з днем 1. серпня 1941 дистрикт, згідно з § 4. організаційного розпорядку з дня 26. жовтня 1939 (Дн. Зак. стр. 3). На чолі дистрикту, який дістав назву «Дистрикт Галичина», стає ґубернатор з місцем осідку у Львові». [38]
Згідно з розпорядком губернатора дистрикту Галичина від 26 березня 1942 року вище вказаний дистрикт поділявся на 14 адміністративних одиниць: I. Крайсгауптманшафт (окружне староство) Бережани; II. Крайсгауптманшафт Чортків; III. Крайсгауптманшафт Дрогобич; IV. Крайсгауптманшафт Калуш; V. Крайсгауптманшафт Камінка Струмилова; VI. Крайсгауптманшафт Коломия; VII. Крайсгауптманшафт Лємтерг-Лянд; VIII. Крайсгауптманшафт Рава Руська; IX. Крайсгауптманшафт Самбір; X. Крайсгауптманшафт Станиславів; XI. Крайсгауптманшафт Стрий; XII. Крайсгауптманшафт Тернопіль; XIII. Крайсгауптманшафт Золочів; XIV. Крайсгауптманшафт Штадт Лємберг. [39]
Тут слід зазначити, що частина повіту Долина з міською ґміною Болехів і сільською ґміною Болехів та Поляниця були включені до Крайсгауптманшафту Стрий. Сюди також увійшли колишні повіти: 1) Стрий, 2) Жидачів, 3) південна частина бібрецького повіту з міською ґміною Ходорів і сільськими ґмінами Бортники, Ходорів, Подністряни і Стрілиська Нові. Інша частина Долинського повіту увійшла до складу Крайсгауптманшафту Калуш. [40]
Такий стан адміністрування проіснував до моменту повторної окупації Галичини радянськими військами. Як казав свого часу композитор Станіслав Людкевич: «Нас визволили, і нема на то ради…»
У зв’язку з відновленням та встановленням радянської влади на території Галичини у серпні 1944 року було відновлено довоєнний адміністративно-територіальний устрій.
Так, станом на 1947 рік Болехів залишався центром однойменного району та був зарахований до міст районного підпорядкування. До складу Болехівського району входили: Болехівська міська Рада, Бубнищенська сільська Рада, Витвицька сільська Рада, Горинська сільська Рада, Гошівська сільська Рада, Гузіївська сільська Рада, Кальнянська сільська Рада, Козаківська сільська Рада, Липівська сільська Рада, Лужківська сільська Рада, Міжрічанська сільська Рада, Поберезька сільська Рада, Поляницька сільська Рада, Розточківська сільська Рада, Слобода-Болехівська сільська Рада, Станковецька сільська Рада, Сукільська сільська Рада, Танявська сільська Рада, Тисівська сільська Рада, Тяпченська сільська Рада і Церковнянська сільська Рада.
Попередньо села Бряза і Чолхани та, відповідно, Брязівську і Чолханівську сільські Ради було перейменовано відповідно до указу президії Верховної Ради Української РСР від 07 червня 1946 року, мотивуючи це збереженням історичних та уточнення і впорядкування існуючих назв населених пунктів і сільрад Станіславської області. [41]
Болехів залишався районним центром до моменту нової адмінреформи, яка розпочалася з перейменування обласного центру – м. Станіслава на м. Івано-Франківськ та відповідно Станіславської області на Івано-Франківську відповідно до указу президії Верховної Ради Української РСР від 09 листопада 1962 року [42].
Болехів залишався в статусі міста районного підпорядкування (до цієї категорії місто було віднесено у 1940 році), але з метою укрупнення сільських районів Української РСР до розмірів територій виробничих колгоспно-радгоспних управлінь був віднесений до складу укрупненого Калуського району з центром у м. Калуш відповідно до указу Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 р. «Про укрупнення сільських районів Української РСР». В межах Івано-Франківської області утворили шість сільських і один промисловий райони, а саме: Богородчанський, Галицький, Городенківський, Калуський (міста: Болехів, Долина і Калуш, селища міського типу: Брошнів-Осада, Вигода, Войнилів, Перегінське і Рожнятів, сільради Калуського, Болехівського, Войнилівського, Долинського і Рожнятівського районів), Коломийський, Косівський район і Верховинський. [43]
На цьому зміни в адміністративно-територіальному устрої Івано-Франківської області не закінчилися. Відповідно до указу Президії Верховної Ради УРСР від 28 жовтня 1963 р. було утворено Долинський промисловий район у складі міст Долина і Болехів, Брошнівської, Вигодської, Перегінської селищних і Витвицької, Вишківської, Гошівської, Гузіївської, Кальнянської, Княжолуцької, Козаківської, Кропивницької, Липовицької, Лолинської, Лугівської, Малотур’янської, Новичківської, Новоселицької, Новошинської, Оболонської, Осмолодської, Поляницької, Ріпненської, Слобідсько-Болехівської, Солуківської, Старомізунської, Суходільської, Церковнянської, Тисівської, Шевченківської й Ясенської сільських рад Калуського району [44].
Наступні зміни в адміністративно-територіальному устрої краю відбулися згідно з указом Президії Верховної Ради Української РСР від 04 січня 1965 року «Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР» [45], коли було утворено Долинський район з центром у м. Долина, куди увійшли: сама м. Долина, Болехівська міська рада, Вигодська селищна Рада і Витвицька, Вишківска, Гошівська, Гузіївська, Кальнянська, Княжолуківська, Козаківська, Кропивницька, Лолинська, Малотур'янська, Новичківська, Новоселицька, Новошинська, Оболонська, Поляницька, Слобідсько-Болехівська, Солуківська, Старомізунська, Тисівська, Церковнянська та Шевченківська сільради Долинського району і Великотур'янська, Надіївська, Раківська, Рахинянська та Тростянецька сільради Калуського району. Також було ліквідовано Долинський промисловий район.
Такий адміністративно-територіальний поділ зберігався до жовтня 1993 року, коли згідно з постановою Верховної Ради України від 21 жовтня 1993 року № 3540-XII «Про віднесення міста Болехів Долинського району Івано-Франківської області до категорії міст обласного підпорядкування» [46] м. Болехів отримав статус міста обласного підпорядкування і був виведений зі складу Долинського району.
Цій події передували ряд підготовчих заходів.
Питання про повернення Болехову статусу районного центру, зважаючи на його промисловий потенціал (адже в місті працювали: Болехівський лісокомбінат (ще не реформований і потужний), ОАП «Карпати» (в минулому сокоекстратний завод з великим різноманіттям продукції), шкірзавод, цегельний завод, сільзавод (основні виробничі потужності знаходилися в Болехові), керамзитовий завод (унікальний), хлібозавод, швейна фабрика та інші малі підприємства), неодноразово піднімалося в різних колах болехівської громади, на початку 90-х ХХ ст. просувалося й на офіційному рівні. І як наслідок – прийняте на тринадцятій сесії Болехівської міської Ради народних депутатів 21-го скликання 21 січня 1993 року звернення депутатів міської Ради до Долинської районної державної з клопотанням «<...> про незаперечення виведення м. Болехова з районного підпорядкування і надання йому статусу міста обласного підпорядкування» [47] А вже на наступній чотирнадцятій сесії Болехівської міської Ради народних депутатів 21-го скликання 16 березня 1993 року було прийнято рішення «Про відновлення районного центру м. Болехова», відповідно до якого звернулися до Івано-Франківської обласної Ради народних депутатів «<...> з клопотанням про доцільність відновлення статусу районного центру м. Болехову і приєднання до нього сіл, які входили до Болехівського району з 1940 до 1962 рр.» [48]
Свою згоду на входження до складу Болехівського району дали:
- Гузіївська сільська Рада народних депутатів 23 квітня 1993 року [49],
- Міжрічанська сільська Рада народних депутатів 27 лютого 1993 року [50],
- Козаківська сільська Рада народних депутатів 10 червня 1993 року [51].
І вже після публікації постанови Верховної Ради України від 21 жовтня 1993 року № 3540-XII «Про віднесення міста Болехів Долинського району Івано-Франківської області до категорії міст обласного підпорядкування» в пресі Поляницька сільська рада на засіданні XV сесії 1-го демократичного скликання 09 листопада 1993 року вирішила просити Долинську районну Раду, Івано-Франківську обласну Раду народних депутатів, Представника Президента в Івано-Франківській області «<...> залишити Поляницьку сільську Раду в адміністративному підпорядкуванні Долинського району» [52], що в подальшому не було взято до уваги.
У свою чергу Івано-Франківська обласна Рада народних депутатів порушила клопотання перед Президією Верховної Ради України «<...> про надання місту Болехову Долинського району статусу міста обласного підпорядкування, підпорядкувати йому Козаківську, Поляницьку, Тисівську, Гузіївську та Міжрічанську сільські Ради народних депутатів, вивівши їх з підпорядкування Долинського району», прийняте рішенням п’ятнадцятої сесії першого демократичного скликання 14 липня 1993 року.
Як бачимо, прохання Болехівської міської Ради було задоволено частково: Болехівський район у межах станом на 1962 р. не був відновлений, однак було утворено Болехівську міську Раду з підпорядкованими їй п’ятьма сільськими Радами.
Урочисте засідання вісімнадцятої сесії Болехівської міської Ради народних депутатів 1-го демократичного скликання було проведено 29 жовтня 1993 року. [53] На сесії були присутні 34 депутати міської Ради та запрошені: заступник голови обласної Ради народних депутатів В. Досюк, голова Долинської районної Ради народних депутатів О. Дудар, голова Гузіївської сільської Ради народних депутатів В. Юрків, голова Болехівської міської Ради Й. Філіпович у 1981-1988 роках, керівники підприємств, представники громадських організацій.
Зміни в адміністративно-територіальному устрої Івано-Франківської області відбулися згідно з рішенням вісімнадцятої сесії першого демократичного від 15 березня 1994 року «Про внесення змін до адміністративно-територіального устрою області», коли було вирішено підпорядкувати Болехівській міській Раді народних депутатів Козаківську, Поляницьку, Тисівську, Гузіївську та Міжрічанську сільські Ради народних депутатів, вивівши їх з підпорядкування Долинського району. [54]
У цьому ж році Івано-Франківська обласна Рада народних депутатів вирішила утворити Підберезьку сільську Раду народних депутатів з центром у селі Підбережжя відповідно до свого рішення від 30 вересня 1994 року. [55]
Такий територіальний поділ залишається актуальним і сьогодні.
Нині ми стоїмо на порозі чергових змін в адміністративно-територіальному устрої не тільки нашого регіону, але й держави вцілому.
На підставі частини третьої статті 11 Закону України “Про добровільне об’єднання територіальних громад” розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2015 р. № 1077-р «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Івано-Франківської області» затверджено перспективний план формування територій громад Івано-Франківської області. [56]
Згідно з ним планується утворити Болехівську об’єднану територіальну громаду з центром у м. Болехів, до якої увійдуть: Болехівська, Гузіївська, Козаківська, Міжрічанська, Поляницька і Тисівська територіальні громади, і яка займатиме площу 287,66 кв. км з кількістю населення (станом на 01 січня 2015 року) в 11 населених пунктах – 20 тис. 211 осіб. [57]
На даний момент стоїть спірне питання про входження Підберезької територіальної громади, оскільки частина жителів с. Підбережжя виявляє бажання увійти до складу Долинської об’єднаної територіальної громади, мотивуючи це кращою фінансовою спроможністю Долинської ОТГ у порівнянні з проектованою Болехівською ОТГ.
За час, поки готувалася стаття відбулися зміни в перспективному плані формування територій громад Івано-Франківської області відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 р. № 483-р «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Івано-Франківської області». [58] Так, спірна Підберезька сільська рада віднесена до складу Долинської ОТГ.
Однак, яким буде результат побачимо в недалекому майбутньому, адже у жовтні цього року повинні відбутися місцеві вибори вже у межах нових об’єднаних територіальних громад.
Коли у липні 1919 року Українська Галицька армія вимушено залишила Західні землі України, перейшовши р. Збруч, Галичина опинилася під польською окупацією.
«<...> закріплюючи «польський стан посідання» на українських землях, окупаційні власті проводили політику злиття Галичини з етнічною Польщею. 30 січня 1920 р. уряд скасував Галицький крайовий сейм і Крайовий виділ. Таким чином, автономію Галичини, яку вона мала за Австрії, було ліквідовано. Нова польська конституція, прийнята сеймом 17 березня 1921 р., ґрунтувалася на унітарності польської держави з єдиною законодавчою і виконавчою владою, без забезпечення національним меншинам будь-яких автономних прав. У березні 1920 р. було заборонено вживати назви «Галичина», «Україна». Замість них запроваджувалася назва «Малопольська Всходня» (власті поширили на етнічну українську Галичину термін «Мальпольща», який був історичною назвою польської Західної Галичини).
Всупереч рішенню Верховної Ради Паризької конференції від 02 грудня 1919 р., згідно з яким полякам заборонено було творити адміністрацію на схід від лінії Буг–Пінськ–Німан, Галичина на основі закону від 03.12.1920 «Про тимчасову організацію органів адміністративної влади ІІ інстанції (воєводств) на території колишнього Королівства Галичини і Володимирії [Лодомерії – М. К.] з Великим Князівством Краківським» була поділена на три воєводства: Львівське, Станіславське і Тернопільське. Остаточно поділ на воєводства та початок діяльності з 01 вересня 1921 р. Станіславського воєводського управління, як його найвищого адміністративного органу, були усталені розпорядженням Ради міністрів від 17.05.1921.
Станіславське воєводство поділялось на 16 повітів: Богородчанський, Городенківський, Долинський, Жидачівський, Калуський, Коломийський, Косівський, Надвірнянський, Печеніжинський, Рогатинський, Сколівський, Снятинський, Станіславський, Стрийський, Тлумацький і Турківський.»[1]
У Станіславському воєводстві станом на 01.04.1932 було 28 міських і 827 сільських ґмін. У вересні 1934 р. у Польщі була проведена адміністративно-територіальна реформа, повіти поділені на ґміни і громади. У результаті реформи станом на 01.10.1934 у воєводстві було 28 міських та 119 сільських ґмін та 909 громад. [2]
Зупинимось детальніше на цій реформі.
Відповідно до розпорядження Ради Міністрів Польської Республіки (пол.Rzeczpospolita Polska) від 28 травня 1934 року, поз. 441 «Про зміну границь Стрийського, Долинського і Жидачівського повітів у Станіславському воєводстві» [3] зі складу Долинського повіту було вилучено сільські ґміни [самоврядна громада мешканців певної території – М. К.]: Лисовичі, Задеревач, Воля Задеревацька, Нинів Долішній, Нинів Горішній і Пехерсдорф і віднесено їх до Стрийського повіту Станіславського воєводства.
Цій події передувала кількарічна робота шляхом подання пропозицій Долинським, Стрийським і Жидачівськими повітами, проведення засідань повітових рад, розроблення проектів змін адміністративно-територіального устрою. Фактично зміни відбувалися на підставі закону Польської Республіки від 07 липня 1921 р., поз. 400 «З питань проведення змін границь повітів на територіях колишньої Російської й Австро-Угорської імперій, так і проведення змін у повітових самоврядних представництвах на території колишніх земель Австро-Угорської імперії» [4].
Але змінювалися границі не тільки держав, повітів, але й населених пунктів.
Тут слід згадати про зміну меж міста Болехова, яка була проведена відповідно до розпорядження Ради Міністрів Польської Республіки від 26 квітня 1929 року, поз. 317 «Про зміну меж міста Болехова в Долинському повіті Станіславського воєводства» [5], про що було повідомлено Воєводський уряд в Станіславові листом від 30 травня 1929 року [6]. Згідно з цим розпорядженням сільські ґміни Руський Болехів, Новий Вавилон, Довжка, Соломонова Гірка, Волоське Село Долинського повіту Станіславського воєводства були включені до міської ґміни Болехів того ж повіту.
Проектуючи міську ґміну Болехів, брали до уваги статистичні дані 1921 року. Так, Болехів місто (у евіденційному [обліковому – М. К.] списку змін в записах ґрунтової метрики від 18 червня 1870 року вживалася назва «Bolechow markt» [7] [з нім. Болехів ринок, тобто його центральна частина, – М. К.] нараховував 428 будинків, де проживало 3150 мешканців, Болехів Руський – 420 будинків і 2446 мешканців, Довжка – 82 будинки та 564 мешканці, Волоське Село – 439 будинків і 2437 мешканців, Новий Вавилон – 20 будинків і 99 мешканців, Соломонова Гірка – 57 будинків і 321мешканець. [8]
Зміна меж Болехова відбулася за рахунок включення до нього приміських сіл: Болехів Руський, Соломонова Гірка, Довжка, Волоське Село з його присілком Новим Вавилоном. Така потреба виникла у зв’язку з проведенням адміністративної реформи у Польській Республіці, до складу якої Галичина відійшла у результаті Ризького мирного договору 1921 року, та приведення у відповідність самого статусу міста, виходячи від загальної кількості населення і кількості будинків у ньому. Крім того, практично всі урядові інституції в місті знаходилися на території Волоського Села: ґродський суд, Надлісництво, лісова школа, поштовий уряд, саліни. [9]
Станом на листопад 1928 року міська ґміна Болехів разом з Руським Болеховом, Довжкою та Соломоновою Гіркою входили в одну кадастрову ґміну та займали територію площею 2642 га 7 ар 11 м2; Волоське Село з Новим Вавилоном, який був його присілком, входили в іншу кадастрову ґміну та займали територію площею 2492 га 63 ар 7 м2. Загальна площа новоутвореної ґміни Болехів становила 5 134 га 70 ар 18 м2 із загальною кількістю населення – 9 017 чоловік (статистичні дані перепису населення 1921 р.). [10]
Процес об’єднання тривав протягом року та в грудні 1929 року було створено Тимчасовий ґмінний уряд, до якого увійшли представники приєднаних до Болехова приміських ґмін. В обов’язки Тимчасового уряду входило вирішення всіх поточних справ та підготовка виборів.
До Тимчасового ґмінного уряду увійшли [11]: Ян Ляхович – капітан Війська Польського, керівник Тимчасового уряду; Освальд Кімельман – купець, заступник керівника Тимчасового уряду; інженер Стефан Ціпсер – лісничий, перший асесор; Микола Юзьків – хлібороб, другий асесор; Шає Ґріффель, власник тартака, третій асесор; Станіслав Ганкевич, голова гродського суду; Михайло Любачевський, купець; Михайло Ткач, хлібороб; Станіслав Стасінський, священник римо-католицький; Еміль Ґромадка, ремісник; Йосиф Булюк, робітник тартака; Атаназій Левинський, греко-католицький священник; Юліан Булюк, робітник саліни; доктор Григорій Личаковський, суддя гродського суду; доктор Ізраель Шіндлер, адвокат; Філіп Шнайдер, хлібороб; Герш Ранда, промисловець; Ліпман Борнштайн, лікар-ветеринар.
У ході об’єднання виникло ряд проблем, неврегульованих законодавчо, зокрема в частині права власності на майно приміських ґмін та порядку сплати податків. Так, у березні 1930 року правнича комісія розглянула спосіб тимчасового використання власності та ґмінного майна ґмін приєднаних до Болехова та самої колишньої ґміни Болехів та прийняла рішення, що до моменту законодавчого врегулювання стану посідання і використання майна і власності ґмін через Наглядову Владу залишити спосіб користування тим майном незмінним, тобто зібрані податки розподілялися таким чином: 50 % використовували на меліорацію земель даної дільниці, а 50 % надходили до каси ґмін. Оплата за користування пасовищами залишалася тією ж, а випасання худоби і користування пасовищами мали право мешканці в межах колишніх ґмін та за тією самою схемою, яка була запроваджена в колишніх ґмінах [12].
Процес об’єднання тривав ще протягом 1930 року, про що свідчать протести начальників приміських ґмін:
- Волоського Села – Юліана Русина [13] до міністерства внутрішніх справ у Варшаві та воєводства у Станіславові з питань персонального складу Тимчасового уряду,
- Руського Болехова – адвоката в Болехові Арона Райфайзена [14], та Довжки – Юрка Юзькового [15] – господаря-хлібороба з Болехова, до воєводства у Станіславові з питань майнових стосунків та інших взаємовідносин між ґмінами
та звернення
- колишніх членів ліквідованої Ради міста Болехова [16] з питань персонального складу Тимчасового уряду,
- жителів міста Болехова [17] до воєводства у Станіславові також з питань персонального складу Тимчасового уряду.
Повертаючись до адміністративної реформи 1934 року зазначимо, що тоді, так як і зараз, піднімалося питання статусу міста.
Так, голова Тимчасового повітового відділу – керівник Долинського повітового староства п. Чеслав Бжостинський 18 лютого 1933 року на адресу воєводи в Станіславові надіслав листа з додатком (списком), що посвідчує факт підтвердження статусу міста для Долини, Болехова і Рожнятова ще попередньою австрійською владою. На підставі декрету Надвірної канцелярії від 14 листопада 1785 року було зараховано до переліку міст, і тим самим підтверджено, населені пункти нещодавно приєднаної Галичини. Щоправда, виходячи з відомостей у списку, м. Болехову і м. Долині статус міста підтверджено розпорядження цісаря від 26 вересня 1895 року (L. Nam. 82352/95) [18]. Підставою для цього розпорядження стало звернення від ґміни [Болехівської – М. К.] з посиланням на королівські привілеї, надані місту: у 1603 р. королем Зиґмунтом [Сигізмунд III Ваза (1587—1632) – М. К.], 30 червня 1638 року королем Владиславом IV [Владислав IV Ваза (1632—1648) – М. К.] і привілей короля Яна ІІІ [Ян III Собеський (1673—1696) – М. К.] від 13 грудня 1682 року [19].
Усі ці надання були закріплені законом від 23 березня 1933 року, поз. 294 «Про часткові зміни устрою місцевого самоврядування» [20], згідно з яким закон від 03 липня 1896 року втрачав чинність, а міста і містечка з чисельністю понад 3000 мешканців набували статусу міста (статистичні дані перепису населення за 1921 р. у м. Болехові нараховувалось 9 017 чоловік).
Відповідно до цього ж закону:
- всі ґміни, незалежно від отриманого/не отриманого статусу міста, набули устрою сільської ґміни;
- замість рад повітових утворювалися ради ґмінні;
- членами ради були голова, його заступник, лавники, а також радні;
- в частині нагляду над сільськими ґмінами і містами, не виведеними зі складу повіту, залишаються повітові староства.
Наступним кроком адміністративно-територіальної реформи став поділ повітів на ґміни.
14 лютого 1934 року відбулося засіданні повітового відділу в Долині, протокол № 41 [21], під головуванням повітового старости – голови повітового відділу Чеслава Бжостинського. Участь в засіданні також взяли: Станіслав Лаба, заступник старости і голови повітового відділу, ксьондз Антоні Войнарович, Мар’ян Пйорецький, інженер Ґустав Паттек, доктор Александр Рубін, секретар повітової ради Станіслав Жураковський.
На цьому засіданні було розглянуто циркуляр уряду воєводського в Станіславові від 04 січня 1934 року № G.I.5/2, який містив проект, одноголосно схвалений на конференції комісії при міністерстві, про поділ повіту на три міські ґміни (Долина, Болехів, Рожнятів) та 11 сільських ґмін, а саме: Болехів, Брошнів, Людвиківка, Перегінсько, Поляниця, Рахинь, Рипне, Спас, Велдіж, Витвиця, Вигода.
Відповідно до цього проєкту планувалося утворити такі сільської ґміни:
- Болехів з довколишніми ґмінами: Чолгани (нині с. Міжріччя), Ґериня, Гошів, Новий Гузіїв (пол. Huziejow), Старий Гузіїв, Нинів Горішній (пол. Gorny), Нинів Долішній (пол. Dolny), Підбереж, Пехерсдорф (пол. Pochersdorf, нім.Pechersdorf/Pöchersdorf, нині хутір Смоляний Стрийського району Львівської області), Танява, Тяпче;
- Брошнів з довколишніми ґмінами: Брошнів, Креховичі, Раків, Сваричів;
- Людвиківка (нині с. Мислівка) з довколишніми ґмінами: Людвиківка, Вишків, Сенечів;
- Перегінське з довколишніми ґмінами: Вільхівка, Перегінське, Решняте;
- Поляниця з довколишніми ґмінами: Бряза (нині с. Козаківка), Бубнище, Тисів (пол. Cisow), Поляниця, Сукіль (пол. Sukiel);
- Рахиня з довколишніми ґмінами: Белейов, Гофнунґсав (присілок, нині частина с. Надіїв), Якубів, Надїїв, Рахиня, Слобода Долинська, Солуків, Тростянець, Велика Тур’я;
- Рипне з довколишніми ґмінами: Цінева (пол. Ceniawa), Дуба, Дубшари, Іванівка (пол. Janowka), Ясеновець, Князівське, Лецівка, Рипне;
- Спас з довколишніми ґмінами: Нижній Струтин, Верхній Струтин, Суходіл, Грабів, Ілемня, Липовиця, Лоп’янка, Луги, Спас;
- Велдіж (нині с. Шевченкове) з довколишніми ґмінами: Енґельсберґ (нині Ангелівка), Лолин, Максимівка, Няґрин (нині с. Підліски), Новошин, Тересівка (колишня німецька колонія, нині не існує), Велдіж;
- Витвиця з довколишніми ґмінами: Церківна, Кальна, Липа, Лужки, Розточки, Слобода Болехівська, Станківці, Витвиця;
- Вигода з довколишніми ґмінами: Дебелівка (хутір Дебелівка, нині в складі с. Княжолука), Яворів, Княжолука, Старий Мізунь, Новий Мізунь, Новоселиця, Пациків (нині Вигода, який тоді ж було вирішено перейменувати на «Вигода») і Мала Тур’я.
Проєкт поділу Долинського повіту на ґміни пройшов схвалення на рівні рад ґмінних і державних установ (ґродських судів у Болехові, Долині і Рожнятові, уряду скарбового в Долині, шкільного інспектора в Долині, надлісництв державних у Болехові, Лисовичах, Поляниці і Мізуні). [22]
Зупинимось детальніше на Болехівській і Поляницькій сільських ґмінах.
Відповідно до вище вказаного закону від 23 березня 1933 року в частині зміни устрою місцевого самоврядування
- сільська ґміна Болехів ділилася на вісім громад: Чолгани охоплювала територію Чолган, Ґериня – Ґерині, Гошів – Гошева, Новий Гузіїв – Нового Гузієва, Старий Гузіїв – Старого Гузієва, Підбереж – Підбережа, Танява – Таняви, Тяпче – Тяпче.
- ґміна Поляниця ділилася на шість громад: Бряза охоплювала територію Брязи і Бесарабів (?), Бубнище – Бубнища, Тисів – Тисова, Церківни, Демні, Янкова і Пирчева (нині це частини с. Тисова), Ямерсталь (нині с. Буковець) – Ямерсталя, Поляниця – Поляниці, Сукіль – Сукеля і Хащоватого. [23]
До сільської ґміни Болехів планувалося ще й включити Дебелівку, Яворів і Княжолуку [24]. Розглядалося також питання про виведення с. Ямерсталь з ґміни Поляниця так як м. Болехова з сільської ґміни Болехів. Збереглася навіть проєктована карта. Однак це все залишилося тільки на папері.
Поділ на ґміни проводився не відповідно до певних симетричних геометричних фігур, а зважаючи на топографічні особливості розташування населених пунктів до центру проєктованої ґміни, тобто відстань до центру повинна була не перевищувати 10-14 км, хоча в інших ґмінах, наприклад у ґміні Спас, відстань досягала й 18 км.
Ради ґмінні у Брязі, Бубнищі, Тисові, Поляниці і Сукелі дали свою згоду на входження до ґміни громадської в Поляниці 24 і 26 січня 1934 року; ради ґмінні у Підбережі й Таняві дали свою згоду на входження до Болехівської сільської ґміни 10 і 14 лютого 1934 року; рада ґмінна у Пехерсдорфі дала свою згоду на входження до Стрийського повіту 14 лютого 1934 року. Ради ґмінні у Горішньому і Долішньому Ниньові захотіли увійти до ґміни громадської в Братківцях, рада ґмінна у Таняві – до Стрийського повіту, а рада ґмінна у Гошеві забажала утворення ґміни громадської з центром у с. Гошеві. [25]
Правда, що чимось схоже на нинішній процес добровільного утворення об’єднаних територіальних громад?
Зрозуміти суть зміни границь Стрийського, Долинського і Жидачівського повітів, які були впроваджені відповідно до вже згадуваного вище розпорядження Ради Міністрів Польської Республіки від 28 травня 1934 року нам допоможе лист воєводи Станіславського до міністерства внутрішніх справ у Варшаві від 12 січня 1934 року.
У ході проведення адміністративно-територіальної реформи було вилучено зі Стрийського повіту місто Стрий, в результаті чого доходи самоврядного повіту зменшилися на 50 тис. злотих в рік. Щоб компенсувати збитки, було вирішено в межах Станіславського воєводства провести територіальні зміни трьох повітів. Нас найбільше цікавить Долинський і Стрийський повіти, бо суттєво зменшили територію Болехівської сільської ґміни.
На думку воєводи, вилучення з проєктованої ґміни «Bolechow wies» [Болехів село – М. К.], до складу якої спочатку мали входити ґміни Нинів Горішній і Долішній, Лисовичі, Задеревач, Воля Задеревацька, тих ґмін призвело б до того, що Болехівська сільська ґміна «... była by tak słaba finansowo», що це викликало б дефіцит бюджету. Доходи в такому випадку складали б 7 тис. 786 злотих при максимальній ставці падатків. Крім того, оскільки Пехерсдорф, Нинів Горішній і Долішній складали єдину кадастрову ґміну, то вирішено було вилучити з Болехівської сільської ґміни ще й Пехерсдорф. [26]
Після наданої згоди громад на перехід було проведено ще й люстрації господарські: у Лисовичах – 10 липня 1934 р., у Волі Задеревацькій і Задеревцях – 11 липня1934 р., у Пехерсдорфі, Горішньому і Долішньому Ниньові – 14 липня 1934 р. [27]
Не зважаючи на економічні втрати для Болехівщини, зміни все ж таки відбулися, але це не взяли до уваги, оскільки все відбувалося в межах Станіславського воєводства. Після цього ніхто вже так більше й не піднімав питання повернення тих населених пунктів у підпорядкування Болехова.
Сам перехід з одного повіту до іншого тривав протягом 1934-1935 років після затвердження поділу Долинського (розпорядження міністра внутрішніх справ від 14 липня 1934 року, поз. 563 [28]) та Стрийського (розпорядження міністра внутрішніх справ від 21 липня 1934 року, поз. 628 [29]) повітів Станіславського воєводства на ґміни.
Отже, на території нинішньої Болехівської міської ради було утворено у Долинському повіті Станіславського воєводства:
- ґміну Болехів з центром в Болехові, до складу якої входили такі сільські ґміни: Чолгани, Ґєриня, Гошів, Гузіїв Новий, Гузіїв Старий, Підбереж, Танява, Тяпче;
- ґміну Поляниця з центром у Поляниці, до складу якої входили такі сільські ґміни: Бряза, Бубнище, Тисів, Поляниця, Сукіль. [28]
Але не обійшлося тут без спірних питань.
Представники Долинського повітового відділу зажадали, щоб Стрийський повіт компенсував їм видатки на ті ґміни, які були вилучені з Долинського повіту, в сумі 2 тис. злотих та 8 тис. злотих як компенсацію за недоотримані суми від сплати комунальних, дорожніх та інших надходжень. [30]
Голова тимчасового відділу повітового у Стрию п. Райф 27 липня 1934 р. повідомляв воєводу Станіславського про створення ліквідаційної комісії «найближчим часом» [31], та попри те станом на 04 листопада 1934 року комісія так і не запрацювала. Перше засідання було заплановане на другу половину листопада 1934 р., однак відбулося аж 07 січня 1935 року у залі засідань Стрийського Тимчасового повітового відділу. [32]
До складу ліквідаційної комісії входили: Станіслав Ґродинський – інспектор воєводський, Станіслав Гармата – Стрийський повітовий староста, Станіслав Лаба – Долинський віце староста, Людвік Волянський – Жидачівський віце староста, Мар’ян Пйорецький – делегат Тимчасового відділу Долинського повіту, Владислав Бамберґер – делегат Тимчасового відділу Жидачівського повіту, священник Александр Чісло і Йозеф Бруніцький – делегати Тимчасового відділу Стрийського повіту. Розглянувши претензії Долинського і Жидачівського Тимчасових повітових відділів, комісія зобов’язала Стрийський тимчасовий повітовий відділ трьома рівними частинами повернути кошти у бюджети Долинського і Жидачівського повітів. [33]
Такий адміністративно-територіальний устрій зберігався до 1939 р., тобто до моменту першої радянської окупації на підставі секретного протоколу щодо розподілу сфер впливу в Європі пакту Молотова–Ріббентропа між Радянським Союзом та нацистською Німеччиноюу вересні 1939 року і включення Західної України в склад СРСР відповідно до закону від 01 листопада 1939 року «Про включення Західної України в склад Союзу Радянських Соціалістичних Республік з возз’єднанням її з Українською Радянською Соціалістичною Республікою» [34].
Відразу після вступу на територію Західної України Червона армія та НКВС організували створення «тимчасових адміністрацій» у містах і «селянських комітетів» в селах.
01 жовтня1939 року політбюро ЦК ВКП(б) прийняло постанову про проведення 26 жовтня 1939 року Народних Зборів, яким належало легітимізувати новий територіально-правовий статус і суспільно-політичний устрій Західної України, а саме: питання входження до складу СРСР, націоналізацію земель і засобів виробництва, утворення радянських органів влади тощо... Органи НКВС при цьому керувались директивою НКВС СРСР Народним комісаріатам внутрішніх справ УРСР і БРСР «Про організацію роботи у звільнених районах західних областей України і Білорусі» від 15 вересня 1939 року: «... принять активное участие в подготовке и проведении временных управлений – народных собраний – украинского, белорусского и польского. Для обеспечения усиленного проведения народных собраний наладить необходимую агентурно-оперативную работу по выявлению и репрессированию к/р [контрреволюційних – М. К.] организаций, групп и лиц, противодействующих и срывающих организацию новой власти. – Директива НКВС СРСР № 720 від 15.09.1939 р.» [35]
І як наслідок – відбулися зміни адміністративно-територіальному устрої краю, тобто деякий час ще зберігався старий адміністративний поділ, тільки воєводства стали називати областями.
Так, згідно з указом президії Верховної Ради СРСР від 04 грудня 1939 р. було утворено в складі Української РСР Станіславську область з центром у місті Станіславові. «У склад Станіславівської області включити місто Станіславів і повіти: Городенківський, Долинський, Калушський, Коломийський, Косовський, Надворнянський, Рогатинський, Снятинський, Станіславівський, Тлумачський.» [36]
А вже поділ Станіславської області на райони відбувся відповідно до постанови Станіславського облвиконкому від 05 листопада 1940 року, опубікованої в газеті «Радянська Україна, ч. 30» Було утворено дві міськради, підпорядковані облвиконкому – Станіславська і Коломийська, та 37 районів: Богородчанський, Болшівцівський, Болехівський (входило 20 сільських рад), Букачівський, Бурштинський, Вигодський, Войнилівський, Галичський, Гвоздецький, Городенківський, Делятинський, Долинський, Жаб’євський, Жовтневий, Забалотівський, Калушський, Коломийський, Коршівський, Косівський, Кутський, Ланчинський, Лисецький, Надвірнянський, Новичанський, Обертинський, Отинійський, Печеніжинський, Рожнятівський, Рогатинський, Снятинський, Солотвинський, Станіславський, Тисменицький, Товмачський, Чернелицьський, Яблонівський і Яремчанський. [37]
Такий адміністративно-територіальний устрій зберігся до моменту приходу іншої окупаційної влади – німецької, коли 22 червня 1941 року Третій Рейх розпочав операцію «Барбаросса» і Західна Україна протягом декількох тижнів була захоплена вермахтом. 30 червня 1941 року у Львові було проголошено Акт відновлення Української незалежної держави. Цей державотворчий рух був придушений німцями, котрі розділили Західну Україну на частини. Галичину, як колишню частину Австро-Угорщини, разом з окупованою Польщею включено до складу Краківського генерал-губернаторства,
Відповідно до розпорядку від 01 серпня 1941 року, виданого генеральним губернатором, «територія Галичини, піддана під правління Ґенерального Ґубернаторства, творить з днем 1. серпня 1941 дистрикт, згідно з § 4. організаційного розпорядку з дня 26. жовтня 1939 (Дн. Зак. стр. 3). На чолі дистрикту, який дістав назву «Дистрикт Галичина», стає ґубернатор з місцем осідку у Львові». [38]
Згідно з розпорядком губернатора дистрикту Галичина від 26 березня 1942 року вище вказаний дистрикт поділявся на 14 адміністративних одиниць: I. Крайсгауптманшафт (окружне староство) Бережани; II. Крайсгауптманшафт Чортків; III. Крайсгауптманшафт Дрогобич; IV. Крайсгауптманшафт Калуш; V. Крайсгауптманшафт Камінка Струмилова; VI. Крайсгауптманшафт Коломия; VII. Крайсгауптманшафт Лємтерг-Лянд; VIII. Крайсгауптманшафт Рава Руська; IX. Крайсгауптманшафт Самбір; X. Крайсгауптманшафт Станиславів; XI. Крайсгауптманшафт Стрий; XII. Крайсгауптманшафт Тернопіль; XIII. Крайсгауптманшафт Золочів; XIV. Крайсгауптманшафт Штадт Лємберг. [39]
Тут слід зазначити, що частина повіту Долина з міською ґміною Болехів і сільською ґміною Болехів та Поляниця були включені до Крайсгауптманшафту Стрий. Сюди також увійшли колишні повіти: 1) Стрий, 2) Жидачів, 3) південна частина бібрецького повіту з міською ґміною Ходорів і сільськими ґмінами Бортники, Ходорів, Подністряни і Стрілиська Нові. Інша частина Долинського повіту увійшла до складу Крайсгауптманшафту Калуш. [40]
Такий стан адміністрування проіснував до моменту повторної окупації Галичини радянськими військами. Як казав свого часу композитор Станіслав Людкевич: «Нас визволили, і нема на то ради…»
У зв’язку з відновленням та встановленням радянської влади на території Галичини у серпні 1944 року було відновлено довоєнний адміністративно-територіальний устрій.
Так, станом на 1947 рік Болехів залишався центром однойменного району та був зарахований до міст районного підпорядкування. До складу Болехівського району входили: Болехівська міська Рада, Бубнищенська сільська Рада, Витвицька сільська Рада, Горинська сільська Рада, Гошівська сільська Рада, Гузіївська сільська Рада, Кальнянська сільська Рада, Козаківська сільська Рада, Липівська сільська Рада, Лужківська сільська Рада, Міжрічанська сільська Рада, Поберезька сільська Рада, Поляницька сільська Рада, Розточківська сільська Рада, Слобода-Болехівська сільська Рада, Станковецька сільська Рада, Сукільська сільська Рада, Танявська сільська Рада, Тисівська сільська Рада, Тяпченська сільська Рада і Церковнянська сільська Рада.
Попередньо села Бряза і Чолхани та, відповідно, Брязівську і Чолханівську сільські Ради було перейменовано відповідно до указу президії Верховної Ради Української РСР від 07 червня 1946 року, мотивуючи це збереженням історичних та уточнення і впорядкування існуючих назв населених пунктів і сільрад Станіславської області. [41]
Болехів залишався районним центром до моменту нової адмінреформи, яка розпочалася з перейменування обласного центру – м. Станіслава на м. Івано-Франківськ та відповідно Станіславської області на Івано-Франківську відповідно до указу президії Верховної Ради Української РСР від 09 листопада 1962 року [42].
Болехів залишався в статусі міста районного підпорядкування (до цієї категорії місто було віднесено у 1940 році), але з метою укрупнення сільських районів Української РСР до розмірів територій виробничих колгоспно-радгоспних управлінь був віднесений до складу укрупненого Калуського району з центром у м. Калуш відповідно до указу Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 р. «Про укрупнення сільських районів Української РСР». В межах Івано-Франківської області утворили шість сільських і один промисловий райони, а саме: Богородчанський, Галицький, Городенківський, Калуський (міста: Болехів, Долина і Калуш, селища міського типу: Брошнів-Осада, Вигода, Войнилів, Перегінське і Рожнятів, сільради Калуського, Болехівського, Войнилівського, Долинського і Рожнятівського районів), Коломийський, Косівський район і Верховинський. [43]
На цьому зміни в адміністративно-територіальному устрої Івано-Франківської області не закінчилися. Відповідно до указу Президії Верховної Ради УРСР від 28 жовтня 1963 р. було утворено Долинський промисловий район у складі міст Долина і Болехів, Брошнівської, Вигодської, Перегінської селищних і Витвицької, Вишківської, Гошівської, Гузіївської, Кальнянської, Княжолуцької, Козаківської, Кропивницької, Липовицької, Лолинської, Лугівської, Малотур’янської, Новичківської, Новоселицької, Новошинської, Оболонської, Осмолодської, Поляницької, Ріпненської, Слобідсько-Болехівської, Солуківської, Старомізунської, Суходільської, Церковнянської, Тисівської, Шевченківської й Ясенської сільських рад Калуського району [44].
Наступні зміни в адміністративно-територіальному устрої краю відбулися згідно з указом Президії Верховної Ради Української РСР від 04 січня 1965 року «Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР» [45], коли було утворено Долинський район з центром у м. Долина, куди увійшли: сама м. Долина, Болехівська міська рада, Вигодська селищна Рада і Витвицька, Вишківска, Гошівська, Гузіївська, Кальнянська, Княжолуківська, Козаківська, Кропивницька, Лолинська, Малотур'янська, Новичківська, Новоселицька, Новошинська, Оболонська, Поляницька, Слобідсько-Болехівська, Солуківська, Старомізунська, Тисівська, Церковнянська та Шевченківська сільради Долинського району і Великотур'янська, Надіївська, Раківська, Рахинянська та Тростянецька сільради Калуського району. Також було ліквідовано Долинський промисловий район.
Такий адміністративно-територіальний поділ зберігався до жовтня 1993 року, коли згідно з постановою Верховної Ради України від 21 жовтня 1993 року № 3540-XII «Про віднесення міста Болехів Долинського району Івано-Франківської області до категорії міст обласного підпорядкування» [46] м. Болехів отримав статус міста обласного підпорядкування і був виведений зі складу Долинського району.
Цій події передували ряд підготовчих заходів.
Питання про повернення Болехову статусу районного центру, зважаючи на його промисловий потенціал (адже в місті працювали: Болехівський лісокомбінат (ще не реформований і потужний), ОАП «Карпати» (в минулому сокоекстратний завод з великим різноманіттям продукції), шкірзавод, цегельний завод, сільзавод (основні виробничі потужності знаходилися в Болехові), керамзитовий завод (унікальний), хлібозавод, швейна фабрика та інші малі підприємства), неодноразово піднімалося в різних колах болехівської громади, на початку 90-х ХХ ст. просувалося й на офіційному рівні. І як наслідок – прийняте на тринадцятій сесії Болехівської міської Ради народних депутатів 21-го скликання 21 січня 1993 року звернення депутатів міської Ради до Долинської районної державної з клопотанням «<...> про незаперечення виведення м. Болехова з районного підпорядкування і надання йому статусу міста обласного підпорядкування» [47] А вже на наступній чотирнадцятій сесії Болехівської міської Ради народних депутатів 21-го скликання 16 березня 1993 року було прийнято рішення «Про відновлення районного центру м. Болехова», відповідно до якого звернулися до Івано-Франківської обласної Ради народних депутатів «<...> з клопотанням про доцільність відновлення статусу районного центру м. Болехову і приєднання до нього сіл, які входили до Болехівського району з 1940 до 1962 рр.» [48]
Свою згоду на входження до складу Болехівського району дали:
- Гузіївська сільська Рада народних депутатів 23 квітня 1993 року [49],
- Міжрічанська сільська Рада народних депутатів 27 лютого 1993 року [50],
- Козаківська сільська Рада народних депутатів 10 червня 1993 року [51].
І вже після публікації постанови Верховної Ради України від 21 жовтня 1993 року № 3540-XII «Про віднесення міста Болехів Долинського району Івано-Франківської області до категорії міст обласного підпорядкування» в пресі Поляницька сільська рада на засіданні XV сесії 1-го демократичного скликання 09 листопада 1993 року вирішила просити Долинську районну Раду, Івано-Франківську обласну Раду народних депутатів, Представника Президента в Івано-Франківській області «<...> залишити Поляницьку сільську Раду в адміністративному підпорядкуванні Долинського району» [52], що в подальшому не було взято до уваги.
У свою чергу Івано-Франківська обласна Рада народних депутатів порушила клопотання перед Президією Верховної Ради України «<...> про надання місту Болехову Долинського району статусу міста обласного підпорядкування, підпорядкувати йому Козаківську, Поляницьку, Тисівську, Гузіївську та Міжрічанську сільські Ради народних депутатів, вивівши їх з підпорядкування Долинського району», прийняте рішенням п’ятнадцятої сесії першого демократичного скликання 14 липня 1993 року.
Як бачимо, прохання Болехівської міської Ради було задоволено частково: Болехівський район у межах станом на 1962 р. не був відновлений, однак було утворено Болехівську міську Раду з підпорядкованими їй п’ятьма сільськими Радами.
Урочисте засідання вісімнадцятої сесії Болехівської міської Ради народних депутатів 1-го демократичного скликання було проведено 29 жовтня 1993 року. [53] На сесії були присутні 34 депутати міської Ради та запрошені: заступник голови обласної Ради народних депутатів В. Досюк, голова Долинської районної Ради народних депутатів О. Дудар, голова Гузіївської сільської Ради народних депутатів В. Юрків, голова Болехівської міської Ради Й. Філіпович у 1981-1988 роках, керівники підприємств, представники громадських організацій.
Зміни в адміністративно-територіальному устрої Івано-Франківської області відбулися згідно з рішенням вісімнадцятої сесії першого демократичного від 15 березня 1994 року «Про внесення змін до адміністративно-територіального устрою області», коли було вирішено підпорядкувати Болехівській міській Раді народних депутатів Козаківську, Поляницьку, Тисівську, Гузіївську та Міжрічанську сільські Ради народних депутатів, вивівши їх з підпорядкування Долинського району. [54]
У цьому ж році Івано-Франківська обласна Рада народних депутатів вирішила утворити Підберезьку сільську Раду народних депутатів з центром у селі Підбережжя відповідно до свого рішення від 30 вересня 1994 року. [55]
Такий територіальний поділ залишається актуальним і сьогодні.
Нині ми стоїмо на порозі чергових змін в адміністративно-територіальному устрої не тільки нашого регіону, але й держави вцілому.
На підставі частини третьої статті 11 Закону України “Про добровільне об’єднання територіальних громад” розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2015 р. № 1077-р «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Івано-Франківської області» затверджено перспективний план формування територій громад Івано-Франківської області. [56]
Згідно з ним планується утворити Болехівську об’єднану територіальну громаду з центром у м. Болехів, до якої увійдуть: Болехівська, Гузіївська, Козаківська, Міжрічанська, Поляницька і Тисівська територіальні громади, і яка займатиме площу 287,66 кв. км з кількістю населення (станом на 01 січня 2015 року) в 11 населених пунктах – 20 тис. 211 осіб. [57]
На даний момент стоїть спірне питання про входження Підберезької територіальної громади, оскільки частина жителів с. Підбережжя виявляє бажання увійти до складу Долинської об’єднаної територіальної громади, мотивуючи це кращою фінансовою спроможністю Долинської ОТГ у порівнянні з проектованою Болехівською ОТГ.
За час, поки готувалася стаття відбулися зміни в перспективному плані формування територій громад Івано-Франківської області відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 р. № 483-р «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Івано-Франківської області». [58] Так, спірна Підберезька сільська рада віднесена до складу Долинської ОТГ.
Однак, яким буде результат побачимо в недалекому майбутньому, адже у жовтні цього року повинні відбутися місцеві вибори вже у межах нових об’єднаних територіальних громад.
Статтю підготувала Марта Калапунь
Джерела:
1 В. Гнатів, Н. Калюжна, Л. Соловка, О. Човганюк, В. Янош Державний архів Івано-Франківської області. Путівник. Т. 1. Фонди періоду до 1939 року./ Київ, 2008/. Стор. 324-3252 Методичні рекомендації про порядок наведення генеалогічних, фактологічних, біографічних, майнових запитів та оформлення відповідей на звернення МЗС України, установ, організацій та громадян іноземних держав, затверджені наказом директора Державного архіву Івано-Франківської області 05 червня 2013 року № 34/ Івано-Франківськ, 2013/Стор. 12./ http://if.archives.gov.ua/pdf/metod_mzs.pdf/ 26 березня 2020 року.
3 Dziennik Ustaw. Poz. 441. Nr. 48. S. 771. / Інтернет-ресурс: https://www.infor.pl/akt-prawny/DZU.1934.048.0000441,metryka,rozporzadzenie-rady-ministrow-o-zmianie-granic-powiatow-stryjskiego-dolinskiego-i-zydaczowskiego-w-wojewodztwie-stanislawowskiem.html / 18 лютого 2020 року.
4 Там само. Poz. 400. Nr. 64. S. 1082. / Інтернет-ресурс: https://www.infor.pl/akt-prawny/DZU.1921.064.0000400,metryka,ustawa-w-przedmiocie-dokonywania-zmian-granic-powiatow-na-obszarach-b-dzielnic-rosyjskiej-i-austrjackowegierskiej-jak-rowniez-dokonywania-na-obszarze-b-dzielnicy-austrjackowegierskiej-zmian-obszaru-dz.html / 10 березня 2020 року.
5 Там само. Poz. 317. Nr. 35. S. 584. / Інтернет-ресурс: www.infor.pl/akt-prawny / 10 травня 2018 року.
6 Держархів Івано-Франківської обл. (ДАІФО), ф. 2, оп. 7, спр. 872, арк. 197.
7 Центральний державний історичний архів України, м. Львів, ф. 20, оп. XVI, спр, 3, арк. 41 зв-42.
8 ДАІФО, ф. 2, оп. 7, спр. 872, арк. 192.
9 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 872, арк. 191, 193.
10 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 872, арк. 192.
11 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 872, арк. 212.
12 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 872, арк. 258-258 зв.
13 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 872, арк. 214-215 зв.
14 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 872, арк. 225-226 зв.
15 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 872, арк. 223-224 зв.
16 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 872, арк. 227-228.
17 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 872, арк. 229-229 зв.
18 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 880, арк. 20, 25.
19 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 880, арк. 35.
20 Dziennik Ustaw. Poz. 294. Nr. 35. S. 693, 715-716. / Інтернет-ресурс: https://www.infor.pl/akt-prawny/DZU.1933.035.0000294,metryka,ustawa-o-czesciowej-zmianie-ustroju-samorzadu-terytorjalnego.html/ 18 лютого 2020 року.
21 ДАІФО, ф. 2, оп. 7, спр. 891, арк. 28, 29.
22 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 891, арк. 16, 25.
23 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 891, арк. 8, 10-10 зв.
24 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 891, арк. 62.
25 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 891, арк. 36-36 зв.
26 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 887, арк. 22-23.
27 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 887, арк. 63
28 Dziennik Ustaw. Poz. 563. Nr. 64. S. 1134. / Інтернет-ресурс: https://www.infor.pl/akt-prawny/DZU.1934.064.0000563,metryka,rozporzadzenie-ministra-spraw-wewnetrznych-o-podziale-powiatu-dolinskiego-w-wojewodztwie-stanislawowskiem-na-gminy-wiejskie.html / 11 березня 2020 року.
29 Internetowy System Aktów Prawnych. Poz. 628. Nr. 68. S. 1265. / Інтернет-ресурс: http://prawo.sejm.gov.pl/isap.nsf/download.xsp/WDU19340680628/O/D19340628.pdf / 11 березня 2020 року.
30 ДАІФО, ф. 2, оп. 7, спр. 887, арк. 65-65 зв, 72.31 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 887, арк. 62.
32 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 887, арк. 34, 69.
33 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 887, арк. 70-71.
34 Сборник законов СССР и указов Президиума Верховного Совета СССР. 1938 г. — июль 1956 г. — под ред. к. ю. н. Мандельштам Ю. И. — М. : Государственное издательство юридической литературы, 1956. — С. 21.
35 Вільна енциклопедія Вікіпедія. Радянська анексія західноукраїнських земель. / З посиланням на: Мозохин О. Книга первая (11.1938 г.— 12.1940 г.) Часть 7. // Органы государственной безопасности СССР в годы Великой отечественной войны (сборник документов). — М. : Яуза, Эксмо, 2003. — Т. 1. — ISBN 5-699-07536-4. (рос.) Інтернет-ресурс: https://uk.wikipedia.org/wiki#cite_note-57 / 13 березня 2020 року
36 Збірник законів СРСР і указів президії Верховної Ради СРСР, 1938 р.-червень 1944 р./ Видання «Відомостей Верховної Ради СРСР», Москва, 1944 р./Бібліотечний фонд ДАІФО, інв. № П/3048.37 ДАІФО, ф. Р-1, оп. 1, спр. 970, арк. 1
38 Влучення Галичини до Ґенерального Ґубернаторства. Газета «Львівські вісті», 01 серпня 1941 р./ Інтернет-видання «Zbruč». / https://zbruc.eu/node/54590/ 03 травня 2017 року.
39 Новий адміністративний склад дострикту Галичина. Газета «Львівські вісті», 24 квітня 1942 р./ Інтернет-видання «Zbruč». / https://zbruc.eu/node/54590/ 03 травня 2017 року.
40 Там само.
41 Хроніка. / «Прикарпатська правда, 13 липня 1946 року, № 138 (568)». / Стор. 8.
42 "Законодавство України"/ Опубліковано: Відомості Верховної Ради УРСР від 16.11.1962 — 1962 р., № 45, стор. 812, стаття 565/ https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/565%D0%B0-06/sp:java-:max25/19 березня 2020 року.
43 Інтернет-ресурс: Вікіджерела/Архіви/ДАВіО/Р-2700/6 (1962) 1789. Укази та постанови Президії Верховної Ради СРСР та УРСР за 1962 р./https://uk.wikisource.org/wiki/19 травня 2020 року.
44 Івано-Франківська область : адміністративно-територіальний поділ. – Львів, видавництво «Каменяр», 1965 р. / стор. 85.45 "Законодавство України"/ Опубліковано: Відомості Верховної Ради УРСР, 1965 р., № 3, стор. 51, стаття 64./ https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/u4646cee6-31dd-4c6d-81f4-f86c376cb467/page3/sp:java-:max25/19 березня 2020 року.
46 Там само./ Опубліковано: Відомості Верховної Ради Українивід 26.10.1993, 1993 р., № 43, стаття 413./ https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3540-12/sp:java-:max25/ 19 березня 2020 року.
47 Архівний відділ виконавчого комітету Болехівської міської ради (АВ БМР). Ф. Р-1, оп. 1, спр. 701, арк. 20.
48 Там само. Ф. Р-1, оп. 1, спр. 701, арк. 98-99.
49 Там само. Ф. Р-2, оп. 1, спр. 391, арк. 24.
50 Там само. Ф. Р-3, оп. 1, спр. 374, арк. 2, 13.
51 Там само. Ф. Р-4, оп. 1, спр. 270, арк. 36.
52 Там само. Ф. Р-5, оп. 1, спр. 371, арк. 68
53 Там само. Ф. Р-1, оп. 1, спр. 703, т. 3, арк. 41-54.
54 Відомості Верховної Ради України, від12 квітня 1994 року, № 15, стор. 411./ https://atu.gki.com.ua/ua/zmini-rishennja-vru/ 24 березня 2020 року.
55 Там само, від 18 листопада 1994 року, № 45, стор. 1227.
56"Законодавство України"/Документ 1077-2015-р, втратив чинність — Втрата чинності від 22.04.2020, підстава - 483-2020-р — Редакція від 12.02.2020, підстава - 125-2020-р /https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1077-2015-%D1%80/paran8#n8/ 24 березня 2020 року.
57 Геопортал територіально-адміністративного устрою України. Івано-Франківська область. Проектні громади:Болехівська територіальна громада. / Інтернет-ресурс: https://atu.gki.com.ua/ua/karta#map=11//49.012879046208184//23.90281677246094&&layer=8906587201596708-1,100//7376316114267884-1,100//8912201193221416-1,100&&action=info-8912201193221416,9346875926716342
58 "Законодавство України"/Документ 483-2020-р, чинний, поточна редакція — Прийняття від 22.04.2020 / Інтернет-ресурс: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/483-2020-%D1%80/paran12#n12
0 Коментарів