Катерина Мандрик-Куйбіда

Народилась і виросла в cелі Сукіль Болехівської міської ради у передгір’ї Карпат. Вона не мала належної освіти, але знала 7 іноземних мов, писала так, що її не просто порівнювали з Іваном Драчем чи Миколою Вінграновським, а й визнавали кращою за них. Її поезія гартує дух українського народу, а досвід  життя, насичений переслідуваннями та  поневоленням доводить, що  людська душа – незламна. 

Іще в юності вона стала співпрацювати з ОУН-УПА, виконувала роль зв’язкової. Член ОУН з 1944, Через це її заарештували радянські «органи» 25 жовтня 1950 року. Постановою особливої наради при МДБ СРСР від 17.03. 1951  засуджена за статтями 54-1а та 54-ІІ КК УРСР, як «особливо небезпечний злочинець» на 10 років суворого режиму. Покарання відбувала у таборі для особливо небезпечних злочинців (м. Абезь та м. Інта Комі АРСР). За рішенням Комісії Президії Верховної Ради СРСР 09.05.1956  випущена з табору на спецпоселення. В Україну зі спецпоселення повернулася у 1964 р. Реабілітована 25.07.1991. У полоні страшно катували, зробили інвалідом, але, як згадувала сама Мандрик-Куйбіда, не змогли змусити її видати знайомих їй повстанців і місця їхнього перебування. Після арешту шлях дівчини логічно простягся в далекому східному напрямку — до радянських таборів. Звідки вона змогла повернутися в Україну аж у середині шістдесятих років. І тут Катерина Мандрик-Куйбіда продовжувала демонструвати свою «незалежницьку» політичну позицію, була активною людиною. Активний член «Меморіалу», «Союзу українок», «Братства УПА».  

Писати вірші, нариси, оповідки Катерина Мандрик-Куйбіда розпочинає у юнацьких роках. Збирала фольклор. Більшість творів Катерини Мандрик-Куйбіди присвячені наполегливій боротьбі українського народу за незалежність. Продовжувала писати й у найважчі часи — в полоні, в таборі, на засланні. Щоби пережити лихоліття заслань та знущань каральної системи совітів - Катерина Мандрик залишала свої переживання та розпуку за Батьківщиною на папері - складаючи свою табірну лірику. Саме там, напевно, Мандрик-Куйбіда сягла своєї поетичної вершини, зуміла свої віршовані висловлювання зробити максимально концентрованими, пружними, філософськи багатозначними, ба навіть самоіронічними. Останнє в умовах ув’язнення є річчю особливо ексклюзивною і вартісною, бо засвідчує високий ступінь морального, душевного самозбереження людини та її самості.

Повернення на Батьківщину супроводжувалося постійним наглядом, тому лише опісля відродження України вони рішилася оприлюднити своєї душі творчі поривання.

   Спершу  була збірочка «Ой летіли журавлі»,  випущена у Львові в 2002 році - в якій було вміщено понад 170 пісень, записаних з голосу Катерини Куйбіди.

 В 2004 році львівська видавництво «Літопис» підготувало до друку першу її поетичну збірочку «Ударю в тиші береги», а в 2005 році це ж видавництво видрукувало 2-ге, доповнене, видання книги Катерини Мандрик-Куйбіди «Благослови вогнем». До збірки увійшли поезії та спогади авторки про рідний край, про героїчну боротьбу УПА (публікуються вперше). Передмову до книги написав Дмитро Павличко, а післямову — поетеса Людмила Скирда.

   А в 2011 році була випущена ще одна збірочка Катерини Мандрик-Куйбіди «Терпка ти, доленько, на смак». У книзі — вірші та спогади жінки, яка своїм життям засвідчила відданість українській національній ідеї, незламність духу та любов до рідної землі.

   Поезія Катерина Мандрик-Куйбіди це переживання, роздуми та мрії, які вилились у віршовані рядки під час довгих років перебування в таборовій неволі радянського режиму: «Веселилось літо днями і ночами...», «Вслухаючись у ніч», «Простелилися дороги...», «Руйначі духу», «Серце скупане у волі...», «Правду голосно скажіть», «Краєчок веселки, як вишивку мами,..», «Невже від мук та болю», «Запроданець», «Ударю в тиші береги...», «Втікає сон від мене знову,..».

ЇЇ твори друкувалася у районних, обласних, загальноукраїнських газетах, журналах, альманах. Зокрема в альманасі «Біль», загальноукраїнській газеті «Поклик сумління», Літературній Україні, журналі «Жовтень», «Антології краю. Долина, Болехів, околиці», «Альманасі Станіславівської землі» Наукового товариства ім. Шевченка. Жінка, мати, дружина і талановита поетеса, яка усі свої почуття й думки, болі і страждання передала поетичними рядками.

Похована у Львові на Личаківському цвинтарі.

За рішенням Болехівської міської ради 14 жовтня 2005 року Катерині Мандрик-Куйбіді встановлено пам'ятник у Болехові. Автори — скульптор В. Ярич, архітектор В. Рак.

Її ім'я постановою Кабінету Міністрів України присвоєно Козаківській загальноосвітній школі I—III ступенів, де вона навчалася (Болехівської міської ради).

Збірки:

- «Ой летіли журавлі» Львів (2001);

- «Благослови вогнем» Львів (2007);

- «Благослови вогнем», 2-ге видання, доповнене, Львів (2010);

- «Терпка ти, доленько, на смак», Острог(2011);

- т.1 Ми Україну обороним. Львів (2012);

- т.2 Піснями скріплюємо волю (Із пісенної скарбниці Катерини Мандрик-Куйбіди) Львів (2012);

- т.3 Родовід вкраїнський вічний (статті, рецензії, спогади, присвяти, листи, виступи про К.Мандрик-Куйбіду) Львів(2012).

Збірка «Ой летіли журавлі» містить понад 170 пісень, записаних з голосу Катерини Куйбіди.