Два роки болю і чекання, що стало вічністю: пам’яті Мирослава Дякуна

Минає друга річниця з дня загибелі воїна — Дякуна Мирослава Мироновича. Йдуть у засвіти найкращі… Таким був і він — люблячий син, турботливий чоловік і батько, надійний друг, вірний побратим і щира, порядна Людина.

Мирослав народився 8 травня 1977 року у Болехові. Тут пройшли його дитинство і юність, тут він навчався у школі №2, зростав і формувався як особистість.

Ставши на захист України, він служив гранатометником у штурмовому підрозділі військової частини А4056. Вірний присязі, мужній і незламний, він до останнього подиху виконував свій обов’язок.

19 травня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Семенівка Покровського району Донецької області, його життя обірвалося.

Та для рідних цей біль розтягнувся у цілу вічність — довгий рік невідомості. Рік надії, молитви і відчаю. Його шукали, чекали, вірили у диво, ловили кожну звістку… Та лише 19 травня 2025 року стало відомо найстрашніше — Мирослава офіційно визнано загиблим.

Він був із тих, хто не ховався за спинами, хто йшов уперед, хто тримав стрій і підтримував інших. Людина честі, сили і доброти.

Минуло два роки… але біль не минає. У серцях рідних, друзів і побратимів він назавжди залишиться живим — усміхненим, щирим, справжнім.

Схиляємо голови у глибокій скорботі.

Вічна пам’ять Герою!