Як вимушеному переселенцю припинити трудові відносини з роботодавцем та отримати статус безробітного без відмітки про звільнення з попереднього місця роботи?

В умовах воєнного стану, виключно для внутрішньо переміщених осіб, передбачений механізм припинення трудового договору  відповідно до пункту 1 статті 36, статей 38, 39 КЗпП в односторонньому порядку через службу зайнятості.

Внутрішньо переміщені особи – це особи, які є громадянами України, іноземцями або особами без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах і мають право на постійне проживання в Україні, яких змусили залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру (ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 р. №1706-VII).

     Тобто ці люди залишаються в країні, але перебувають за межами міста, де працювали.

У такому випадку, відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) на підставі  пункту 1 статті 36, статей 38, 39 КЗпП у зв’язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи нотаріально посвідчену письмову заяву на ім’я роботодавця про припинення трудового договору, з підтвердженням того, що ця заява таким громадянином надіслана роботодавцю рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви).

      У свою чергу, Центр зайнятості в день припинення трудового договору повідомляє про це:

— роботодавця (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними);

— територіальний орган Пенсійного фонду України;

 — територіальний орган Державної податкової служби.

     За роботодавцем залишається обов’язок виконувати вимоги ст. 47 КЗпП. Адже жодних особливих умов для них не встановлено.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 47  КЗпП, роботодавець зобов’язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 КЗпП, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

      За приписом ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

    Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Якщо про звільнення працівника Центр зайнятості повідомив роботодавця, наприклад, поштою і останній про це дізнався через деякий час, то про вину роботодавця в затримці остаточного розрахунку чи у видачі копії наказу протягом періоду поштової доставки, не йдеться.