Дяків Іван Володимирович (16.01.1997 - 22.07.2023)

Дяків Іван Володимирович народився 16 січня 1997 року в селі Козаківці. Він ріс у великій, дружній багатодітній родині, де було шестеро дітей, він зі своїм братом близнюком був наймолодший.

У 2003 – 2014 роках навчався в Козаківській загальноосвітній школі  І-ІІІ ст. ім.   Катерини Мандрик-Куйбіди.

Був активним, добрим, дисциплінованим, щирим хлопцем, з хорошим почуттям гумору. Ніколи не відмовляв у допомозі. Був талановитим, відвідував різні шкільні гуртки – різьба по дереву, художня обробка шкіри, малювання, туристичні гуртки, легка атлетика. 

У 2012 році отримав нагороди за участь у Кубку України з футболу «ЄВРО-2012» серед школярів. Виборював перші місця в міських і обласних конкурсах (юні фотоаматори, різьба по дереву, художня обробка шкіри, малювання, спортивні змагання).

Батьки пишались сином за його успіхи.
У 2014 році вступив на навчання у Стрийське вище художнє училище. Там він продовжував брати участь у змаганнях і отримував нагороди за перші місця з армреслінгу.

У 2015 році одружився. Відтак у 2016 році у нього з дружиною Анною народилась донечка Мар’яна.

Впродовж 2017-2018 роках проходив строкову службу у військовій частині А0439 разом з братом-близнюком Василем. Під час служби був нагороджений за сумлінне виконання обов’язків військової служби, успіхи в бойовій підготовці.
У 2018-2022 роках дбав про сім’ю, працював, почав здійснювати свою мрію про власний будинок, але...

У лютому 2022 року, коли почалася війна, Іван пішов захищати рідну землю від російського терориста-загарбника з двома своїми братами – Василем та Михайлом. Служив старшим солдатом кулеметником 1 відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецького батальйону.

Не боявся, взяв в руки зброю, розумів, що все інше зачекає, що потрібний своїй країні. А вдома на нього чекали  дружина, донечка, батьки, рідні.

Та він не знав, що там, на Луганщині, зустріне його смерть. Вона обірвала життєві мрії та плани Івана. 22 липня 2023 року, захищаючи рідну землю від оскаженілого та підступного терориста-агресора, під час мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Шипилівка Луганської області Іван перейшов із земного до Небесного строю.

 
Він віддав своє життя, захищаючи Україну. Йому назавжди 26, а душа піднялась у вись, де воїнство небесне... назавжди залишивши відкриту рану в серцях рідних.

Клята війна забрала у маленької дівчинки-першокласниці татуся, у дружини - надійну опору у житті, чоловіка, а в батьків, Володимира та Ганна Дяківих,  - синочка, якого вони виховували та вкладали всі знання та сили, щоб на схилі літ була для них якась підтримка та поміч. У нього залишились сестри – Марія, Ольга, Анна та брати – Михайло і Василь.

Останній спочинок Герой знайшов на кладовищі рідного села.
           Слава Україні!
           Героям слава!