Відважний захисник долучився до НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ захисників України: громада попрощалася з Ярославом Романюком

Війна, розв’язана російським загарбником, продовжує перемелювати людські долі і забирати життя. Вкотре Болехівська громада з болем у серці попрощалася з відважним воїном, який віддав своє життя, щоб над нашою Україною засяяло сонце миру і спокою.

Ярослав Романюк був хорошим сином, братом, прекрасним другом і побратимом. Завжди піклувався  про рідних, був для них опорою та підтримкою. Ті, хто знав хлопця, згадують його як життєрадісну, товариську, щиру та привітну людину. Кажуть, він був чуйним, добрим та відповідальним. Допомагав іншим, ніколи не відмовляв ні в чому. 

Коли настав час захищати свою державу, не цурався, не шукав шляхів втечі, а без вагань вступив до лав ЗСУ. Хотів прекрасне мирне майбутнє для нас усіх і для нашої держави. Мужньо тримався на війні, бачив там усе, був на найскладніших позиціях.  Вірив, що все буде добре, що повернеться додому з Перемогою, мріяв створити сім'ю. Але не судилося. Війна зламала всі життєві плани. 2 грудня 2023 року життя Ярослава обірвалося, він став ангелом в 31 рік. 

Сьогодні, 28 березня, Героя проводжали в останню земну дорогу всією громадою. На подвір’ї рідного дому воїна зібралися його рідні, однокласники, вчителі, друзі, сусіди, знайомі, представники влади, військові та просто небайдужі перехожі. У їхніх руках тремтіли живі квіти, майоріли державні прапори, а в серцях — біль, що не знає меж. Від пекучого болю гірко схлипувала мати. Плакали рідні, схиляли голови друзі, стискали кулаки побратими, а сльози котилися навіть у тих, хто ніколи не знав Ярослава особисто. А він дивися на усіх з портрета своїми безмежно синіми, як весняне небо, очима. І здавалося, промовляв: «Не плачте за мною, я захищатиму вас з неба»...  

Зі словами жалю, співчуття та вдячності Герою і його рідним звернувся отець-декан Іван Петрів: «Новоприставлений воїн, Герой Ярослав, усе своє коротке життя віддав нам, людям, показавши найвищу форму любові — віддавши за нас усе, що мав,— власне життя. Він пішов на цю жертву, стоячи за свою родину, за нас усіх. Ми низько вклоняємося йому, вдячні за ту величезну жертву, яку він приніс на нашому шляху. Віддаваймо йому нашу подяку через щиру молитву та віру. Нехай наша пам'ять буде живою, бо допоки ми пам'ятаємо його, живе й сама душа Героя». Від імені воїна отець попрощався з рідними та через уста церкви Христової попросив у них прощення.

Церемонія відспівування відбулася у соборі Святих жінок мироносиць ПЦУ на чолі з отцем-деканом Іваном Петрівим. Далі жалобна процесія пішим ходом провела воїна до місця вічного спочинку.

По обидва боки труни, покритої прапором, ішла у зажурі почесна варта із військових. Додавали скорботи звуки військового оркестру. На кладовищі на честь загиблого воїна звучав військовий салют, а присутні схиливши голови, з молитвою на устах віддали шану своєму Герою. 

Державний прапор, який вкривав домовину, військові передали матері, як символ держави, якій вірно служив Ярослав.

Тепер воїн навіки у Небесній Варті, а над його могилою майорітиме синьо-жовтий стяг. У вічній скорботі мати, брат, рідні, близькі, друзі та бойові побратими...

Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Ярослава. Світлий спомин про нього та безмежна вдячність за вірність Батьківщині назавжди залишаться в серцях земляків.

Доземний уклін тобі, Ярославе! Світла пам'ять і вічна слава воїну-захиснику...