06 бер, 2026 0 Коментарів 26 Переглядів

Болехівська громада з великою шаною та болем зустріла загиблого воїна

Тривожний церковний дзвін, який сьогодні лунав над Міжріччям знову сповістив трагічну звістку. На щиті до рідного дому повернувся наш Захисник — Володимир Голубчик.

Чоловік став до лав Збройних Сил України у червні 2025 року. Відтак доля дала йому можливість повернутися додому — через складні обставини в родині він мав право на демобілізацію. Здавалося б, природно було б обрати сім’ю, мирне життя і звичні турботи.

Та війна змінює людей і відкриває в них справжню сутність. Перебуваючи на передовій, він зрозумів: саме тепер не час відступати. Не час повертатися до звичних справ, коли рідна земля потребує захисту.

Володимир зробив вибір, який під силу не кожному. Він написав рапорт і свідомо відмовився від демобілізації. Замість дороги додому обрав шлях боротьби — зі зброєю в руках, поруч із побратимами, заради України. Він залишився на війні — боронити свою землю, свою свободу, своє майбутнє… до кінця…

Траурний кортеж із тілом воїна зустрічали мешканці громади навколішки. Уздовж дороги — люди з лампадками, синьо-жовтими прапорами та сльозами на очах. У цій мовчазній шані було все: подяка, скорбота і безмежна повага до того, хто віддав життя за Україну.

На початку села Міжріччя траурну колону зустріли парафіяни храму Св. Архистратига Михаїла. Разом із ними — отець-декан Болехівського деканату УГКЦ Василь Дзяйло, настоятель храму отець Володимир Савчин, священнослужителі УГКЦ та ПЦУ, побратими, друзі, представники влади та небайдужі жителі села.

Вздовж дороги рідним селом лунала спільна молитва за воїна, який став на захист рідної землі і до останнього залишався вірним військовій присязі.

У храмі священнослужителі відслужили панахиду, підносячи молитви до Господа за упокій його душі. Слова підтримки лунали для родини, для всіх, хто знав і любив Володимира від отця-декана Болехівського деканату УГКЦ Василя Дзяйла, настоятеля храму отця Володимира Савчина.

- Кожна людина від народження живиться любов’ю. Маленька дитина зростає в теплі любові своєї матері, у турботі батька, у лагідності родини. Коли дорослішає — її підтримують молитви рідних, друзів, уся спільнота, яка стає для неї опорою в житті.

Сьогодні все село Міжріччя — від малого до старого — зібралося тут, щоб віддати свою любов воїну Володимиру. Бо любов не зникає разом із людиною. Вона стає пам’яттю, вдячністю, молитвою.

Володимир мав свої мрії, свої плани на життя. Він хотів жити, працювати, радіти, як кожен із нас. Але настав час, коли він зробив вибір. Він обрав шлях воїна. І на його місці міг бути будь-хто з нас. Він пішов, щоб ми могли жити. Тому сьогодні наше завдання — не лише оплакувати, але й пам’ятати.

Пам’ятати, що свобода, яку ми маємо, оплачена великою жертвою. І ця жертва назавжди вписана в історію села Міжріччя, нашої землі, нашої України, - зазначив отець-декан Василь Дзяйло.

Не встиг боєць створити сім’ю. Не встиг потішити маму онуками. Не долюбив, не дожив… Його життєвий шлях зупинився дуже рано. Для всіх нас Володимир є і буде прикладом мужності і відваги, гідним оборонцем нашої держави. Він загинув за мир, за правду, за українську мову, за рідну землю. Він той, хто виборював майбутнє для нас з вами!

Сьогодні наша громада схиляє голови у глибокій жалобі. Висловлюємо щирі співчуття родині, близьким і всім, хто знав Володимира. Нехай Господь прийме душу полеглого Захисника у Своєму Царстві та дарує йому вічний спокій.

Світла пам’ять і вічна шана Герою.

Герої не вмирають.