Болехівщина назавжди попрощалася з відважним воїном — Михайлом Сауляком

Сьогодні вся Болехівська громада схилила голови в жалобі: у рідному місті відбулося останнє прощання зі старшим лейтенантом поліції, командиром взводу вогневої підготовки Михайлом Сауляком. А ще турботливим, люблячим сином, коханим чоловіком та чудовим батьком. Відкритим, щедрим та позитивним чоловіком, який завжди приходив на допомогу всім, хто цього потребував.

Михайлові було лише 35. Він міг прожити ще довге життя, але обрав долю службовця та воїна – захищати від ворога свою Батьківщину, свою родину і свій народ.  З дитинства він був сповнений жаги до знань та справедливості, навчався у місцевому ліцеї, згодом здобув освіту у Національній академії внутрішніх справ у Києві.

Свою службу розпочав ще у 2010 році. Спочатку працював у судовій поліції, згодом приєднався до роти поліції особливого призначення в Івано-Франківську. Він завжди був прикладом дисципліни та відданості обов’язку, а його побратими знали, що можуть покластися на нього в найважчі хвилини. 

З початком війни на сході у 2015 році Михайло став на захист України в зоні АТО. Пройшов через найгарячіші точки, зарекомендував себе як справжній воїн, здатний вести за собою інших. Після повномасштабного вторгнення росії у 2022 році він знову добровільно вирушив на передову, де брав участь у звільненні Київщини та інших небезпечних операціях.

Прощання з Михайлом стало подією, яка об’єднала всю громаду. На подвір’я рідного дому, де він колись зростав, зійшлася небачена кількість людей. Із щемом у серці, з молитвою на устах, аби віддати шану та подякувати за подвиг, попрощатися з Героєм приїхали його побратими, колеги, друзі, сусіди, однокласники, жителі Болехівщини та сусідніх громад.  На церемонії були присутні керівники поліції Івано-Франківщини, представники влади Моршинської та Болехівської громад.

За участю священників ПЦУ  і УГКЦ відбулася поминальна панахида. Висловлюючи співчуття родині від імені всієї громади, настоятель храму святих Верховних апостолів Петра і Павла, отець Дмитро Павлик, у своїй промові сказав слова, що зворушили кожного:

«Сьогодні ми зібралися на цьому подвір’ї, щоб у молитві та скорботі попрощатися з нашим братом Михайлом — сином України, вірним другом, добрим батьком і люблячим сином. Багато з вас знали його особисто, працювали поруч, служили разом, ділили і радощі, і труднощі життя.

Гірко і боляче, коли війна вириває з нашого середовища молодих, сповнених сил і здоров’я людей, які ще мали б довго жити серед нас. Але ми усвідомлюємо: саме завдяки таким, як Михайло, ворог не зруйнував наш дім, не приніс сюди смерть і сльози.

Він не прагнув смерті, бо мав для кого жити. Та відповідальність перед народом і державою покликала його ще у 2015 році стати на захист України. І сьогодні ми віддаємо його в руки Божі, вірячи, що Господь відкриє йому двері до Свого Царства Небесного.

Нехай пам’ять про Михайла буде світлою. А ми — не забудьмо своїх героїв, молімося за них, підтримуймо їхні родини. Бо їхня жертва не марна: завдяки їм живе Україна, стоїть наша церква, дихає наше майбутнє».

Чин відспівування загиблого воїна провели у храмі святих Верховних апостолів Петра і Павла. Від храму траурний кортеж у супроводі десятка поліцейських машин під звуки сирен, які Михайло чув востаннє, проїхав вулицями міста до кладовища. У ці хвилини Болехів завмер у скорботі, вшановуючи свого Героя.

Церемонія прощання завершилася виконанням Державного Гімну України та триразовим залпом автоматів. Жовто-синій стяг, яким була огорнута домовина, поліцейські передали дружині Михайла як вічний символ його подвигу, любові й жертовності — пам’ять про чоловіка, захисника і справжнього Героя України.

Його ім’я відтепер звучить у строю Героїв, які віддали життя за нашу свободу. І кожен, хто згадуватиме Михайла, пам’ятатиме не лише його військові подвиги, а й щирість, доброту та силу духу.

Вічна пам’ять і слава Герою!

Михайле, твій подвиг житиме вічно.