09 бер, 2026 0 Коментарів 23 Перегляди

Йому назавжди 35…🕯️🇺🇦

Початок весни — особливий час, коли природа поступово пробуджується від зимового сну, коли сонячні промені стають теплішими, а земля наче вдихає нове життя. Це пора, коли усе навколо розквітає, наповнюється світлом і надією, коли серце прагне радості, спокою та віри у добре майбутнє. Та у Міжрічанський старостинський округ весна прийшла не з радістю, а з важким болем, який стискає груди, із гірким смутком, що огортає серця людей і змушує опускати очі перед страшною правдою війни.

Сьогодні жителі громади прощалася із відважним захисником — Голубчиком Володимиром, якому було лише 35 років… Це той вік, коли життя тільки набирає сили, коли попереду ще так багато мрій, планів і сподівань. Але жорстока війна, яка безжально забирає найкращих синів України, перекреслила усі надії, усі плани, усі мрії, що могли б наповнити його життя. Під час виконання бойового завдання обірвалася нитка молодого життя, і разом із нею обірвалися ті дороги, якими він міг ще йти довгі роки, радіти життю, будувати майбутнє та дарувати тепло своїм рідним.

Кажуть, що добрих людей Господь забирає до себе рано. Саме так про Володимира відгукуються ті, хто його знав — щира, добра, відкрита людина зі світлою душею. І, здається, сама природа цього дня ніби нагадувала про нього — ясне сонце освітлювало шлях, яким громада проводжала свого Героя, ніби тихо схиляючись перед його жертовністю.

Залишивши щоденні турботи, домашні справи та клопоти, люди зійшлися цього дня з різних куточків округу, щоб провести Володимира в його останню дорогу, щоб схилити голови у вдячності та скорботі перед тим, хто став на захист рідної землі. Прийшли рідні та близькі, сусіди, друзі, знайомі та просто небайдужі люди — усі, хто відчував, що цього дня не можна залишатися осторонь, бо громада втратила свого сина, а Україна - ще одного відважного захисника.

У церкві святого Архистратига Михаїла УГКЦ зібралася велика кількість людей, щоб спільною молитвою провести душу воїна у вічність, а священнослужителі відслужили панахиду за загиблим захисником. До присутніх звернувся настоятель храму Володимир Савчин, слова якого були сповнені болю, співчуття та глибокої скорботи. Він говорив про страшну ціну, яку сьогодні платить український народ за свободу і мир, про молоді життя, які обриваються на війні, і про матерів, чиї серця назавжди залишаються пораненими невимовною втратою. У своїй промові він із глибоким сумом зазначив, що у час Великого посту біль матері загиблого Героя особливо відчутний. Він провів паралель зі стражданнями Пресвятої Діви Марії, яка стояла біля свого Сина Ісуса Христа, коли той ніс свій хрест на Голгофу. Так само сьогодні мати стоїть біля труни свого сина, переживаючи невимовний біль втрати. Священослужитель пригадав життєвий шлях полеглого воїна, його мужність, щирість та відданість рідній землі.

Після молитви жалобна процесія рушила до місцевого кладовища. Люди проводжали захисника мовчки, з болем у серці та сльозами на очах…

На кладовищі відбулося останнє земне прощання з Героєм. Отець-декан Болехівського деканату УГКЦ Василь Дзяйло нагадав присутнім, що вже минуло чотири роки відтоді, як українці обрали шлях боротьби, не знаючи, що чекає попереду, але розуміючи, що лише борючись можна змінити майбутнє. У своїй промові також наголосив, що попри випробування холодом і труднощами українці вистояли, моляться та продовжують боротьбу завдяки таким Героям, як Володимир. На завершення подякував усім присутнім за участь у прощанні, зазначивши, що провести воїна в останню дорогу зібралися 16 священників.

До присутніх звернулася староста Міжрічанського старостинського округу Лілія Герило. Зі сльозами на очах вона наголосила, що Володимир віддав своє життя за волю, незалежність і мирне небо України. Вона зазначила, що він міг демобілізуватися, проте свідомо залишився на фронті і до останнього подиху був відданий військовій присязі. Відтак, висловила щирі слова підтримки матері та рідним, побажавши їм сил пережити невимовне горе. Також вона подякувала односельчанам за згуртованість, допомогу в організації прощання та присутність на церемонії.

Бездиханне тіло Володимира опустили у могилу під звуки Державного Гімну України та під військові салюти, які назавжди закарбувалися у серці кожного присутнього та ще довго відлунюватимуть у пам’яті тих, хто цього дня стояв поруч, проводжаючи в останню дорогу нашого Захисника.

Схилімо голови у глибокій скорботі

Пам’ятаймо подвиг нашого Героя

Нехай Господь поселить душу нашого загиблого воїна там, де праведні спочивають, а світла пам’ять про Володимира назавжди житиме у серцях людей та у пам’яті рідної громади