🖤Рік… Лише рік, як обірвалося життя Героя, а біль — наче вчора.

Серце стискається, а душу огортає невимовна туга, коли згадуємо Ткача Василя Ярославовича (30.01.1992 – 05.05.2025).

Він народився у мальовничому селі Бубнище, виріс у великій, дружній родині. З дитинства був щирим, добрим і відповідальним — таким, на кого завжди можна було покластися. Його поважали за працьовитість, цінували за людяність, любили за щире серце.

Життя тільки розгортало перед ним свої можливості… Навчання, робота, плани, мрії — усе було попереду. Та війна змінила все. З перших днів повномасштабного вторгнення він став на захист України, не вагаючись обравши шлях воїна.

Молодший сержант, командир стрілецького відділення… Але передусім — людина честі, мужності і великої душі. Він пройшов крізь важкі випробування війни, бачив біль і втрати, але не зламався. До останнього подиху залишався вірним присязі, побратимам і своїй державі.

5 травня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу Малинівки на Запоріжжі, Василь отримав поранення, несумісне з життям… Його серце зупинилося там, де вирішується доля України — на полі бою.

Йому було лише 33…

Не дочекалися його повернення рідні, не обійняли більше брата сестри… Осиротіла родина, осиротіла громада.

Сьогодні Болехівська громада з болем у серці згадує свого Захисника. Ми схиляємо голови у скорботі та вдячності за його подвиг, за його силу, за його жертовність.

Просимо кожного в цей день: згадайте Василя у своїй молитві. Запаліть свічку пам’яті, скажіть тихе слово вдячності. Бо це найменше, що ми можемо зробити для того, хто віддав своє життя за наше майбутнє.

Світла пам’ять Герою…

Нехай Господь дарує йому вічний спокій.

Герої не вмирають.