🕯️ ДОДОМУ… НАЗАВЖДИ

Є дороги, які людина проходить лише один раз. І є дороги, які назавжди залишаються в пам’яті…

Сьогодні такою дорогою для головного сержанта, командира відділення розвідувального взводу Андрія Прокіпчина став рідний Тисів.

На початку села його чекали не окремі люди — чекав увесь Тисів, парафіяни храму Введення в храм Пресвятої Богородиці разом із настоятелем отцем Олександром та священниками ПЦУ й УГКЦ Болехівського деканату. У молитві та глибокій скорботі громада зустріла свого Воїна. Хтось тримав у руках лампадку, хтось — квіти, хтось — прапори, а хтось просто стояв мовчки, не знаходячи слів. Бо що можна сказати, коли додому повертається 25-річний хлопець, якого мали зустрічати зовсім інакше?

Андрія провели дорогою його села, встеленою квітами. Пішою ходою — до рідного дому. Туди, де починалося його життя, де залишилися найдорожчі спогади, де його чекали рідні.

Але, на жаль, цього разу він переступив поріг дому не своїми кроками…

На батьківському обійсті відбулася панахида. Молитва звучала за того, хто вже не почує її людським слухом, але чию присутність назавжди відчуватимуть ті, хто його любив.

Звертаючись до присутніх, на подвір’ї рідного дому священник Олександр Васютин наголосив на великій ціні воїнської жертви та на тому, що немає більшої любові, ніж віддати своє життя за друзів своїх. Саме такою стала любов Андрія — жертовною, мужньою і до кінця відданою своїм побратимам, рідній землі та Україні.

Він залишив після себе не лише світлу пам’ять. Він залишив приклад — мужності, братерства, відданості та справжньої чоловічої сили. І, мабуть, найкраще про людину можуть розповісти ті, хто стояв поруч із нею у найважчі моменти — її побратими.

Для побратимів Андрій був не просто військовослужбовцем. Він був людиною, поруч із якою ставало спокійніше навіть тоді, коли навколо панував хаос.

«Ти був взірцем для кожного в нашому колективі, неймовірно болить за тебе… Хочеться, щоб все це було сном, але зараз залишається лише завжди тримати пам’ять про тебе та прагнути стати професіоналом, яким був ти», — написав його побратим anton_drab в соціальній мережі Instagram.

Для когось Андрій був командиром, для когось — надійним товаришем, а для багатьох став справжнім старшим братом.

«З перших хвилин я відчув, що з тобою можна робити “вітер”. Ми могли розуміти один одного без зайвих слів. На війні ти почувався впевненіше не тому, що любив війну, а тому, що знав, заради чого стоїш. Там, де більшість шукала безпечне місце, ти без вагань ішов туди, де був потрібен найбільше. Твоє місце в строю вже ніхто не займе, але твій приклад назавжди залишиться з нами», — написав побратим ІІ_lampa_II.

Побратими з підрозділу «Silver Squad» написали слова, у яких — весь біль цієї втрати:

«Ти відразу вирізнявся своїм досвідом, сталевим характером та умінням підтримати кожного… Твого характеру та жару серця хватало на кожного в групі, щоб навіть у самих скрутних ситуаціях підняти бойовий дух та робити роботу з усмішкою».

Сьогодні ці слова особливо болять. Бо більше не буде його голосу, усмішки, жартів, кроків назустріч. Не буде людини, яка могла підтримати тоді, коли було найважче.

Але Андрій назавжди залишиться у строю — у пам’яті своїх побратимів, у молитвах рідних, у серцях тих, хто знав і любив його.

Він повернувся додому. Не так, як мріяли його рідні. Не так, як мав би повернутися у свої 25. Та повернувся туди, звідки вирушив захищати найдорожче.

Додому — назавжди.

 Вічна пам’ять і слава Герою.

Чин прощання з бійцем відбудеться завтра, 19 серпня 2026 року. Початок о 12.00.