Пам’ять, що рятує: голоси правди

Український інститут національної пам’яті розпочав інформаційну кампанію до Дня пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років.

Цього року вона присвячена окремим історіям людей, які не мовчали про Голодомор. Гаслом кампанії є «Пам’ять, що рятує: голоси правди».

Комуністичний режим робив все, щоб голоси правди про Голодомор-геноцид 1932-1933 років змовкли.

Втім голоси тих, хто доносив правду, не затихли. Спочатку вони зазвучали в західному світі, завдяки сподвижницькій праці української діаспори, небагатьох західних істориків та журналістів, а після здобуття Незалежності, і в Україні.

Нині голоси свідків збереглися на папері, в аудіо та відео форматах. Ці голоси можна почути на уроках у школі, прочитати у журналістських статтях, побачити в художніх і документальних фільмах.

"Голодомор є класичним прикладом радянського геноциду, найдовшого й наймасштабнішого експерименту з русифікації, а саме – винищення української нації. Це не просто масове вбивство. Це – геноцид, винищення не лише окремих осіб, але й культури та нації".

Це уривок із доповіді Рафаеля Лемкіна "Радянський геноцид в Україні" перед 3-тисячною аудиторію, що зібралася в Мангеттен-центрі в Нью-Йорку вшанувати 20-ту (1953 рік) річницю Великого Голоду 1932-1933 років

Рафаель Лемкін (1900 – 1959) – правник, автор терміну «геноцид» – народився у сім’ї євреїв-хліборобів. Навчався в Львівському та Берлінському університетах, після закінчення яких провадив у Варшаві адвокатську практику.

Після окупації Польщі 17 вересня 1939 року СРСР, Лемкін складним маршрутом через Владивосток нарешті дібрався до США. Родина залишилася на місці і сильно постраждала в роки Голокосту, 49 родичів Лемкіна загинули.

У книзі "Правління Осьових сил в окупованій Європі" (1944 року) він вперше застосовував термін "геноцид", визначивши його як "координоване планування різних дій спрямованих на знищення основоположних основ життя національних груп, з метою повного винищення самих цих груп".

Своєю працею він надав страхітливим злочинам, які до того часу знаходилися не тільки поза юридичними, а також поза політичними рамками, чіткої форми та показав, як до них ставитися.

За допомогою його зусиль термін геноцид було додано до переліку звинувачень проти найвищого командування нацистів. Він був одним із авторів Конвенції про запобігання та покарання злочинів геноциду, в якій було дано остаточне визначення геноциду в юридичних термінах.

Помер Рафаель на самоті в Нью-Йорку дуже бідною людиною. Всі свої сили і ресурси він спрямував на велику місію – охарактеризувати найбільший злочин у світі та не допустити його повторення.

Внесок Лемкіна у відродження пам’яті про Голодомор полягає в тому, що він був першим із фахівців міжнародного права, який визначив злочини сталінського комуністичного режиму проти українців як геноцид та проаналізував геноцид в Україні в контексті міжнародного права.