Пам’ять, що рятує: голоси правди

Український інститут національної пам’яті розпочав інформаційну кампанію до Дня пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років.

Цього року вона присвячена окремим історіям людей, які не мовчали про Голодомор. Гаслом кампанії є «Пам’ять, що рятує: голоси правди».

Комуністичний режим робив все, щоб голоси правди про Голодомор-геноцид 1932-1933 років змовкли.

Втім голоси тих, хто доносив правду, не затихли. Спочатку вони зазвучали в західному світі, завдяки сподвижницькій праці української діаспори, небагатьох західних істориків та журналістів, а після здобуття Незалежності, і в Україні.

Нині голоси свідків збереглися на папері, в аудіо та відео форматах. Ці голоси можна почути на уроках у школі, прочитати у журналістських статтях, побачити в художніх і документальних фільмах.

"В українців страх постійний. Його наганяли завжди. Голодом, репресіями, втратою роботи, сім’ї... Список довжелезний. Кожна людина має відчуття страху. Але на те вона й людина, щоб усвідомлювати його й контролювати".

Говорив в інтерв'ю відомий живописець, дисидент, автор картин про Голодомор Опанас Заливаха (1925-2007).

Опанас Заливаха народився в селі Гусинка на Харківщині. У 1933 році його сім’я, рятуючись від голоду, зуміла втекти на Далекий Схід до родичів.

В Україну повернувся лише через 24 роки як практикант відомого Інституту живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна. За чотири роки оселився в Івано-Франківську.

Опанас свідомо зробив вибір бути українцем, бо, як згадував пізніше, не знав до якої культури належить: "Української не знав, російської не відчував". Це й підштовхнуло до пошуків свого національного коріння. Тоді й "почав активно дошукуватися, хто я, що я, звідки й куди". Заново вивчив українську мову.

Опанас Заливаха належить до плеяди шістдесятників. Разом з Аллою Горською працював над знаменитим вітражем у Київському університеті, який був знищений за розпорядженням партійних органів через "націоналістичний ухил".

У 1966 році засуджений на 5 років за "антирадянську агітацію і пропаганду". Заливасі у таборі було заборонено малювати фарбами, тому довелося користуватися кульковою ручкою та кольоровими олівцями. З того часу з’являється його інтерес до малої графіки, екслібрисів, листівок. Достеменно невідомо, скільки робіт створив Заливаха; частина з них була вилучена та знищена радянськими каральними органами. Його виставки закривали через "інакшість" — український символізм у роботах.

Загалом твори Заливахи ґрунтуються на національних традиціях.

Був першим в українському образотворчому мистецтві, хто підняв тему Голодомору. На його картинах «33-й рік», «День і ніч», «У мандри», «Доля», «Лан» представлені драматичні, гранично напружені портретні образи, в яких оживає людська трагедія.