Пам’ять, що рятує: голоси правди

"Я згадую ті трупи селян, покинутих на вулицях Харкова. Урядовці про них твердили, що померли через недостатність крові в організмі. На вантажних автомобілях їх поступово вивозили, але не відомо куди. У кузовах автомобілів трупи прикривали плахтами, але з-під них часто стирчали ноги або руки жертв Голодомору".

Так говорив в інтерв’ю "Україна – мій біль і радість" Мікулаш (Микола) Неврлий, чеський, словацький і український літературознавець-славіст

Мікулаш Неврлий народився у 1916 році у Ростові-на-Дону, куди його сім’ю – батька-чеха та матір-галичанку, – які до того мешкали в Чернівцях, закинули події Першої світової війни.

Голодомор 1932-1933 років застав сім’ю в Харкові. На вулицях лежали трупи померлих, люди їли лободу або якісь бур’яни, частішали випадки канібалізму.

Коли терпіти стало несила, батько в чехословацькому посольстві добився документів для виїзду на батьківщину предків, чим і врятував сім’ю від загибелі.

Важливу роль в цій історії відіграв рідний дядько Костянтин, який, як згадував Микола Неврлий, "за нас наполегливо клопотався в урядових установах Братислави та Праги. Якби не було дядька, ми залишилися б голодувати в Україні, а в роках великого терору батька, як західняка, обов’язково вивезли б кудись у Сибір".

Якийсь час мешкали в Закарпатті, а далі в Чехії та Словаччині. На чужині не полишив української справи. Входив до похідних груп ОУН на початку Другої світової. Присвятив Україні цілий масив наукових праць словацькою, чеською та українською мовами. Все життя невтомно популяризує всьому слов’янському світу надбання української літератури. Автор "Енциклопедії української літератури і культури", адресованої насамперед західноєвропейському читачеві.

У 2003-му обраний іноземним членом Національної академії наук України.