06 жов, 2022 0 Коментарів 930 Переглядів

Перша судова практика у спорах щодо трудових відносин під час воєнного стану, – роз’яснення для громад.

Експерти Програми USAID DOBRE підготували роз’яснення «Перша судова практика у спорах щодо трудових відносин під час воєнного стану».

З огляду на нові підходи та правила, які з’явилися з набуттям чинності Законів України 2136 – IX та № 2352 – IX, практика їхнього правозастосування не завжди є однаковою. Це викликає непорозуміння між роботодавцем та працівником, внаслідок чого працівники вимушені захищати свої права в судовому порядку. Щоб допомогти уникнути типових помилок в трудових відносинах з працівниками в період воєнного стану, експерти підготували добірку наявної судової практики з цього питання.

У роз’ясненні приклади судової практики в питаннях:

простою;
звільнення після припинення простою за прогул;
відпустки без збереження заробітної плати;
призупинення трудових відносин;
строку звернення до суду;
виплати заборгованості за заробітною платою.

перша судова практика у спорах щодо трудових відносин під час воєнного стану

15.03.2022 ВРУ прийнято закон України 2136 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який встановив нові правила регулювання трудових відносин в цей особливий період.

19.07.2022 набули чинності зміни до цього Закону на підставі ЗУ № 2352-IX від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Зміни покликані оптимізувати трудові відносини як в період воєнного стану, так і в мирний час.

З огляду на нові підходи та правила, які з’явились із набуттям чинності цими двома законодавчими актами, практика їхнього правозастосування не є однаковою, що викликає непорозуміння між роботодавцем та працівником, внаслідок чого працівники вимушені захищати свої права в судовому порядку.

Судова практика питання простою

Огляд ситуації: співробітники навчального закладу з початку активних бойових дій були безстроково переведені на дистанційну роботу, а згодом одному з працівників було оголошено про встановлення йому простою у зв’язку з введенням воєнного стану. Ключовим у цій справі є такі моменти:

дистанційну роботу у навчальному закладі запроваджено з моменту початку бойових дій;
оголошено простій з моменту після запровадження дистанційної роботи;
акт простою не складено;
з рішенням про оголошення простою працівника не ознайомлено;
наказом про оголошення простою передбачена оплата 2/3 від окладу;
працівник після проголошення простою продовжував працювати;
наказ про оголошення простою містить посилання на ст..113 КЗпП України та зазначено, що наказ прийнято у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та затвердженням воєнного стану згідно з Указом «Про введенням воєнного стану в Україні». Погодьтеся, доволі типова ситуація для закладів освіти.

Що нам про це каже законодавство?

Відповідно до ст..34 КЗпП України простій – це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Уразі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Оплата простою врегульована ст.113 КЗпП України. Так, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові окладу, але за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Воєнний стан в Україні введено Указом Президента України від 24.02.2022р. № 64/2022. В цьому указі визначено, що у зв’язку із введенням в Україну воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38,39,41-44, 53 Конституції України, а також вводиться тимчасові обмеження праві і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1 ст.8 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану».

Тобто, вказаним Указом встановлено можливість обмеження конституційного права про працю, але в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

У наказах про оголошення простою необхідно посилатися на відповідні положення ч.1 ст.8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», чого у цьому випадку зроблено не було.

Окрім того, під час судових розглядів у справах про оскарженням простою суди дають ретельну оцінку підставам для оголошення простою. У ситуації, яка розглядається роботодавець не приймав рішення про призупинення навчального процесу, не приймав рішення про форми організації праці позивача. Найголовніше те, що у спірному наказі про оголошення простою працівнику не зазначено обставин, які б свідчили про відсутність організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи позивачем, а також не наведено посилання на докази таких обставин, зокрема на такі, які б свідчили про об’єктивну неможливість здійснення роботи позивачем саме через введення воєнного стану.

Таким чином , в аналізованій справі були встановлені суттєві порушення вимог чинного законодавства під час оголошення простою, а саме:

відсутність об’єктивних причин для оголошення простою;
неправомірне встановлення виплати на час простою у розмірі 2/3 від посадового окладу;
не ознайомлення працівника із рішенням про простій.

Про рішення суду

Як результат, суд у цій справі дійшов висновку про те, що були відсутні підстави для оголошення простою, передбачені ст. 34 КЗпП України, з огляду на що спірні накази в частині оголошення простою позивачеві з проведенням йому розрахунку заробітної плати на період простою у розмірі 2/3 встановленого посадового окладу є незаконним та підлягають скасуванню.

Позов було задоволено, наказ про запровадження простою визнано незаконно та скасовано. Вирішено стягнути різницю у заробітній платі за час простою, без врахування відповідних податків та інших обов’язкових платежів, а також судові витрати зі сплати судового збору.