12 травень, 2025 0 Коментарів 295 Переглядів

Ткач Василь Ярославович (30.01.1992 - 05.05.2025)

Серце крається від горя, душу пронизує туга. Війна безжально забрала життя вірного сина України, який з перших днів повномасштабної війни і до останнього подиху боронив нашу землю, наш дім, наше майбутнє. У ньому жило незламне українське серце, що билося за свободу і правду.

Молодий, сильний, сповнений надій на життя, він міг будувати плани, творити майбутнє — але обрав шлях воїна, ставши на захист рідної землі.

Ткач Василь Ярославович народився 30 січня 1992 року у селі Бубнище. Виріс у дружній, працьовитій, багатодітній родині. З дитинства відзначився щирістю, доброзичливістю та відповідальністю.

3 1998 до 2009 р. навчався в Поляницькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Після закінчення школи здобув фах механіка-оператора крану. Завжди був працьовитим і сумлінним, тому швидко здобув авторитет у колективі. У подальшому певний час працював за кордоном.

З початком повномасштабної війни був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив командиром стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини А7166, мав військове звання молодший сержант.

Під час служби проявляв високий професіоналізм, мужність самовідданість та готовність до ризику заради побратимів і Батьківщини. У свої 33 роки він пройшов справжнє пекло війни — бачив те, чого не повинна бачити жодна людина. Але мужньо стояв до кінця, до останнього подиху — за нас, за Україну.

5 травня 2025 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Малинівка Пологівського району Запорізької області, він отримав поранення, несумісне з життям…

Його серце зупинилося на полі бою — заради нашого спокою, заради майбутнього України.
Не дочекалися повернення брата додому сестри …

Болехівська громада у жалобі. Щирі співчуття родині, друзям, побратимам.

Вічна пам’ять і шана Герою!