Пам’яті Героя… Минає час та не минає біль від втрати

Війна — страшна, бо залишає після себе не лише зруйновані і спалені села та міста. Ця лиха сила приносить із собою багато горя та страждань, завжди бере у людства найбільшу ціну. Ми можемо навчитися миритися з усіма її наслідками, але навчитися жити «БЕЗ» - практично неможливо. 

Сьогодні, 25 серпня, минає річниця загибелі відважного сина Болехівщини, Героя України, кулеметника Івана Прокіпчина з позивним «Троян». Річниця гіркої розлуки, вічного жалю і світлої пам'яті. Річниця БЕЗ Івана! Сьогодні всі, хто знав і пам'ятає Івана, згадують його добрим словом і тихою молитвою.

Іван Прокіпчин народився та виріс у Тисові. Мав неповну вищу освіту, працював у сфері обслуговування за кордоном. Потім повернувся в Україну, влаштувався працювати на шкірзавод у Болехові. Чоловік завжди мав активну громадянську позицію, був патріотом, гідним сином України.  Під час Революції Гідності виборював право на Майдані за суверенний і європейський шлях України.

У 2015-му пішов добровольцем на службу у Збройні Сили України та на довгих 6 років відправився в зону АТО. Після повернення з війни навесні 2021 року працював у Києві.

Із перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації на територію нашої держави Іван не зміг залишитися осторонь та без вагань приєднався до 206-го батальйону територіальної оборони. Брав участь у боях за Київську область. Після відступу ворога від столиці батальйон Івана відправили боронити південь України.

19 серпня 2022-го на Херсонщині загинули побратими Трояна: Юрій Каракай та Денис Куліков. Іван закінчив бій, не дозволив окупанту просунутися вглиб нашої землі, виніс на плечах товаришів, повернувся на позиції та продовжив нести службу. У день поховання Каракая, 25 серпня 2022 року о 14:30, Троян загинув внаслідок ворожого обстрілу з танка.

Його життя обірвалося на одному з найнебезпечніших напрямків фронту Херсонщини, де точилися важкі бої, де не вщухають ворожі обстріли, де земля просякнута кров’ю цвіту нації... 

Іванові Прокіпчину було лише 42…

Односельчани пам’ятають його як світлу та позитивну людину, з гарним почуттям гумору. Розповідають, що був скромним, стриманим та мудрим і водночас дуже хоробрим.

Побратими згадують Івана як славетного бійця батальйону, який вирізнявся сталевою витримкою, незламною мужністю, професіоналізмом та непохитною вірою в перемогу. 

Важко уявити, що доводиться пройти батьку та матері, які втратила сина. Як змиритися з втратою дружині, котра дуже любила свого чоловіка, синові, який більше ніколи не скаже: «Тату!». Але треба пам’ятати, що тепер Іван став до лав Небесного Війська і вже звідти буде оберігати своїх рідних та кожного з нас. 

Щира вдячність, безмежна шана та вічна пам'ять тобі, Іване «Троян»! Пам’ятаємо про тебе, як про людину міцну духом і нескорену, людину, котра віддала своє життя заради нашого мирного майбутнього у вільній та незалежній Україні!

Спочивай з миром! Герої не вмирають! Вони назавжди в наших серцях!

Низький уклін близьким та рідним воїна!