Спочивай з миром, наш Герою: Болехівщина навіки попрощалася із загиблим Дмитром Ляушем!

Сльози, відчай... Сьогодні сумуємо і плачемо усі, бо втратили хороброго та мужнього воїна. Наш Захисник Дмитро Ляуш показав нам приклад справжнього патріота, приклад хоробрості і відваги, він з перших днів війни чесно і до кінця виконував свій обов’язок воїна і громадянина, віддавши своє безцінне життя за вільне майбутнє у незалежній, Богом благословенній Україні. 

Провести мужнього сина України останньою земною дорогою, попрощатися з ним та розділити біль утрати з родиною прийшли його односельці, військовослужбовці, керівництво громади, побратими, друзі, найближчі та найрідніші люди. З кожної хати поспішали на похорон, щоб таким чином висловити свою вдячність воїну за його жертву, за його любов до Вітчизни і рідного села, за його посвяту для всіх нас.  Знову у небо линули молитви, сльози матері і родини. Знову чоловіки ховали заплакані очі, а квіти встеляли домовину під синьо-жовтим стягом...

Священнослужителі Болехівського деканату обох конфесій біля рідної домівки воїна відправили панахиду. 

Пригадуючи життєву дорогу Дмитра Ляуша, отець Олександр Васютин, настоятель ПЦУ Введення в храм Пресвятої Богородиці у Тисові, розповів як малий Дмитро ходив від батьківської хати до школи та до церкви, як зростав та мужнів, як став опорою мами після смерті батька, як любив рідну землю та свій народ. Він ніколи не відмовляв у потребі, допомагав іншим, а тепер все село прийшло оплакати його та провести до місця вічного спочинку, підтримати в горі маму, сестру, племінників, родину.

Від імені загиблого Дмитра відбулось його прощання з родиною, близькими і знайомими, сусідами, бойовими побратимами і всіма, кого він знав… Біль утрати ще довго ятритиме їхню душу. Гірко та несправедливо втрачати тих, кого любиш.

Під тужливу мелодію оркестру громада разом з родиною воїна, з молитвою та під прапорами провела сина України до сільського храму, де провели чин відспівування, та у скорботі - до кладовища. Там попрощалися із захисником, виконавши Державний Гімн. Останній його Гімн в останню дорогу.

Отець Олег Фесняк, настоятель храму ПЦУ  Святої Великомучениці Параскеви-П’ятниці с.Княжолука традиційно промовив до згорьованої громади простими, але сильними словами: 

- До церемоній прощання не можна звикнути… Це завжди біль утрати, завжди обурення і злість на російських нацистів, проти яких ми ведемо боротьбу. Сьогодні ви прощаєтеся зі  своїм воїном і маєте велику честь проводжати його останньою земною дорогою. А скільки є таких, яких невідомо де могили, яких пошматовано, порвано і останки не зібрано…Розуміємо, що ту велику жертву вони заплатили за Україну. Дмитро теж мав свої плани на життя, хотів опікуватися мамою, хотів створити свою сім’ю, виколиховувати дітей. Але його плани обірвалися. Він віддав найдорожче - своє життя – на престіл Божий. Оцей стяг, який обіймає мама полеглого Героя Дмитра – це ціна любові до країни, до кожного з нас. Це колір любові до Батьківщини. З такою любов’ю до своєї країни, усвідомлюючи свій обов'язок перед суспільством, Богом, власною совістю, воїн Дмитро записав великими буквами своє ім’я у пам’яті народній. Вічна пам'ять і слава тобі, воїне! – сказав отець, звертаючись до присутніх.

Поховали Героя з усіма військовими почестями - під трикратні звуки автоматних черг. 

Справжній патріот, вірний захисник України. Таким він назавжди залишиться у пам’яті жителів Болехівщини, а його ім’я навіки буде взірцем мужності та патріотизму.