Болехівщина віддала останню шану воїну «десятки» Іванові Мандрику

10-й рік, як ми даємо відсіч кровожерливій pосiйській недоімперії. Страшно визнавати, що у двадцять першому столітті в Україні від рук терористів із сусідньої держави гинуть наші оборонці. Цинічний ворог приніс розруху, смерть, сльози в усі куточки нашої держави. Щодня ми втрачаємо і оплакуємо найкращих… Надто висока ціна наших мирних буднів...

Ще одне ім’я нашого земляка золотими літерами вписане в новітню історію України: МАНДРИК ІВАН ЮРІЙОВИЧ, 25.12.1977 року народження, стрілець-санітар 3 гірсько-штурмового відділення 1 гірсько-штурмового взводу 3 гірсько-штурмової роти 10 окремої гірсько-штурмової бригади "ЕДЕЛЬВЕЙС".

Вірний військовій присязі, з честю і гідністю виконав свій громадянський та військовий обов’язок - до останнього захищав Батьківщину, суверенітет та незалежність України. За неї та нас Воїн Світла віддав своє життя, щоб Болехівщина не стала Ірпінем, Ізюмом, Бахмутом, Маріуполем… 

Сьогодні громада провела останньою земною дорогою воїна у засвіти, де його ангельська душа знайде вічний спокій і стане на варту благословенного Небесного воїнства.

Попрощатися з Героєм до його дому в селі Сукіль прийшли рідні, друзі, побратими, військові, керівництво громади, односельчани та й геть незнайомі люди, в чиїх серцях ця втрата відізвалася безмежним горем.

Зі словами співчуття до родини та близьких загиблого звернувся одець-декан Болехівського деканату Василь Дзяйло:

- На жаль, словами важко загоїти в серці болючу рану втрати, адже смерть найріднішої людини – велике випробування. Немає прощення російським оркам за горе, яке вони принесли, ступаючи своїм терористичним чоботом нашою землею! Низький уклін воїну, перед яким ми всі в неоплатному боргу! Без сумніву, наш захисник піде до раю, бо в пеклі, яке створила російська орда, він уже був...

З подвір'я рідного дому траурна процесія вирушила до храму Пресвятої Євхаристії. Сумно грав духовий оркестр... Тужили дзвони… «Вічна пам’ять, вічний покій» - злітали під куполи храму Української греко-католицької церкви слова заупокійної молитви, відлунюючись у душах людей, у мерехтінні свічок: «Господи, Боже наш, прийми в Царство Небесне загиблого, упокій його душу»...

Відтак траурна колона пройшла на місцеве кладовище, до місця вічного спочинку, де відбулося заупокійне богослужіння та прощання із загиблим воїном з усіма військовими почестями. 

Військовий  передав рідним солдата Державний прапор, як символ України, якій вірно служив Іван.

Трикратний салют сповістив про те, що тут навіки знайшов свій спочинок вірний син України, а над його могилою завжди майорітиме  жовто-блакитний прапор. 

На кладовищі до родини та близьких загиблого зі словами співчуття звернувся настоятель храму Пресвятої Євхаристії села Сукіль отець Мирослав Чорний, який наголосив, що Іван продемонстрував своїм життям, що немає більшої любові над ту, як душу свою покласти за друзів своїх. Священик звернувся до усіх присутніх з проханням не забувати, яку ціну платять наші хлопці, щоб ми прожили цей день спокійно. Закликав крізь роки пам’ятати про подвиг наших Героїв. 

Як же швидко догоріла свічка нашого новітнього Героя… Він відійшов у вічність, залишивши по собі світлу пам’ять та спогади, які не залікують болючі рани рідних, але грітимуть їх душі щоразу, коли вони згадуватимуть про воїна, про його героїчні вчинки. 

Він, як і інші наші відважні захисники, захищав свою країну, свій народ, свою рідну землю, яка тепер одягнула чорну хустину та в глибокій скорботі проливає за ним гіркі сльози.

 

Світлу пам’ять про Івана Мандрика збережуть назавжди у своїх серцях вдячні краяни, для яких він став прикладом мужності. Бо життя людини безцінне, душа безсмертна, а наша пам‘ять про Героя — вічна! 

Слава Україні! Героям слава!