28 лип, 2025 0 Коментарів 73 Перегляди

Зустріли Героя. Зі сльозами. З тишею. З болем🖤🖤🖤

Вчора, 27 липня, назавжди повернувся у рідне село Козаківка молодий Захисник — Мельникович Віктор Юрійович. Йому було лише 25…

Зустріли Захисника та траурний кортеж священники, діти з прапорами, односельчани на в’їзді в село. Вздовж усього села, дорогою, якою Віктор повертався додому востаннє, лежали пелюстки та квіти — як останній земний поклін Герою.

Стискалося серце від болю вздовж усієї дороги від щемливих звуків пісні «Мамочко, вибач за чорну хустину…» З кожним словом пісні серце ніби розривалося. У цій пісні — все, чого вже не скаже син своїй мамі. Все, що хотіла б від нього почути сестра. У тій пісні — крик, прощання, біль і вічна любов до матері, яку більше не обійме.

Молодий хлопець, якому б ще жити, любити, мріяти. Але він обрав шлях воїна. І цей шлях провів його через найгарячіші точки війни — аж до вічності.

Він не шукав слави. Він просто вірив у своє — у вільну Україну. У жовтні 2022 року пішов на фронт добровольцем. Загинув 21 липня 2025 року в районі села Осикове на Донеччині від удару ворожого безпілотника “Молнія”. Життя Віктора обірвалося в одну мить. Але його шлях, його вибір і його подвиг залишаться вічно.

Ніхто не міг стримати сліз, коли труну, вкриту Прапором України, привезли до рідної домівки Віктора. Священники відправили панахиду. Поруч з труною стояла мати у чорній хустині з мовчазною молитвою у серці. Вона дивилась на труну, ніби не вірячи, що це правда. Сестра — з болем, який ще не має слів, бо надто глибокий.

Тепер вони залишилися без нього…

Ми всі маємо пам’ятати, за ким ця чорна хустина.

Ми не маємо права забути, кого втратила мама.

Кого оплакує сестра.

Кого назавжди забрала війна…

Низько схиляємо голови перед пам’яттю Віктора.

Низько вклоняємось родині, яка виховала Героя.

Герої не вмирають. Вони живуть у нашій пам’яті, у вдячних серцях, у кожному дні.