Болехівська громада у скорботі провела в останню земну дорогу свого Героя Олександра Марусяка
Сьогоднішній ясний літній день мав би дарувати радість і надію, але став днем глибокої скорботи для всієї Болехівської громади. Війна знову завдала болючого удару, забравши молоде життя мужнього Захисника України Олександра Марусяка.
На подвір’ї рідного дому воїна панувала тиша, сповнена болю і молитви. Сюди прийшли рідні, друзі, побратими та сотні жителів громади, щоб віддати останню шану своєму Герою та попрощатися навіки. З численних світлин Олександр дивився на всіх так само щиро і світло, як за життя, з тією доброю усмішкою, яку пам’ятатимуть рідні, друзі, побратими та всі, хто його знав.
«Якщо не я, то хто?» — з такими словами у перші дні повномасштабного вторгнення Олександр разом із братом став на захист України. Відтоді його життя було нерозривно пов’язане зі служінням Батьківщині та боротьбою за свободу українського народу.
Його бойовий шлях став прикладом мужності, відповідальності та відданості військовій присязі. Від молодого лейтенанта до капітана він пройшов непростий шлях, здобувши повагу командирів і побратимів, численні відзнаки та заслужений авторитет. Як командир, Олександр завжди дбав про своїх військовослужбовців, умів приймати відповідальні рішення та залишався взірцем офіцерської честі.
Біля рідного дому полеглого воїна отці відправили поминальну панахиду. До родини, близьких та всієї громади зі словами співчуття звернувся сотрудник храму Святої Великомучениці Параскевії УГКЦ отець Андрій Волянський. Від імені Героя він попрощався з матір’ю, дружиною, сином, братом, рідними та друзями.
У своєму слові священник наголосив, що нинішня війна має надзвичайно високу ціну — ціну людських життів. «Немає більшої любові, ніж коли хтось віддає своє життя за ближніх своїх». Саме таку жертовну любов сьогодні являє нам воїн Олександр, який віддав найдорожче — власне життя — за Україну, за свій народ, за кожного з нас.
Після спільної молитви велелюдна громада пішою ходою під супровід тужливого оркестру провела Героя вулицями міста до храму Святої Великомучениці Параскеви. Люди ставали навколішки, схиляли голови, тримаючи в руках синьо-жовті прапори та квіти, віддаючи останню шану мужньому захисникові України.
У храмі відбувся чин відспівування. Рідні, побратими, друзі та всі присутні зі сльозами на очах востаннє попрощалися з Олександром, віддавши йому останню шану перед вічною дорогою.
Поховали Героя на Волоському кладовищі. Над місцем його вічного спочинку пролунали звуки Державного Гімну України та трикратний військовий салют.
Під час церемонії прощання військовослужбовці вшанували пам’ять свого побратима та командира. У цю особливо болючу мить Державний Прапор України, під яким Олександр боронив рідну землю, було вручено його дружині як символ честі, мужності, вірності військовій присязі та вдячності українського народу за подвиг її чоловіка.
Матері Героя урочисто передали прапор бригади, у якій служив і якою командував Олександр Марусяк, а також подячний лист від Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Олександра Сирського. Ці відзнаки стали свідченням високої шани, поваги та вдячності за віддану службу, професіоналізм і жертовність Захисника України.
Немає слів, які могли б загоїти біль цієї втрати. Війна щодня забирає найкращих синів і дочок України, залишаючи в серцях рідних невимовний смуток. Та Герої не вмирають. Вони живуть у нашій пам’яті, у молитвах, у кожному вільному ранку над українською землею, яку захищали ціною власного життя.
Світла пам’ять Герою Олександру Марусяку.Вічна слава і шана Захиснику України.
0 Коментарів