Три роки без Володимира Корпана… Пам'ять сильніша за час

3 серпня минає три роки від того трагічного дня, коли війна забрала життя нашого земляка, мужнього Захисника України Володимира Богдановича Корпана.

Три роки… Три роки болю, смутку і невимовної туги. Для когось це лише сторінка календаря, а для рідних — тисячі днів і ночей, прожитих із невиліковною раною в серці. Час минає, але він не здатен повернути найдорожчу людину, не може заглушити біль втрати й не стирає спогадів про того, хто віддав своє життя за Україну.

Володимир народився 24 березня 1978 року в мальовничому селі Тисів. Саме тут проминули його дитячі роки, тут він навчався, дорослішав, знаходив друзів і мріяв про майбутнє. Його знали як добру, щиру й працьовиту людину, яка завжди приходила на допомогу тим, хто її потребував.

Після закінчення Тисівської школи здобув професію слюсаря з ремонту побутової техніки у Стрийському професійно-технічному училищі. Згодом проходив військову службу в Богодухові на Харківщині. Попри те, що за станом здоров'я був непридатним до служби, він наполегливо домігся права служити. Такий був його характер — сильний, незламний, сповнений почуття обов'язку перед своєю державою.

Після армії працював у Києві, навчався в Академії муніципального управління. Там зустрів свою долю — майбутню дружину Наталію. Разом вони створили сім'ю, виховували донечку, будували плани, мріяли про щасливе життя. Але війна безжально перекреслила ці мрії.

У 2014 році Володимир став на захист України, беручи участь в антитерористичній операції на Луганщині. А коли у 2022 році росія розпочала повномасштабне вторгнення, він не зміг залишитися осторонь. Уже в перші дні вступив до територіальної оборони Василькова, а згодом був мобілізований до лав Збройних Сил України.

Він служив навідником відділення спеціального призначення, виконував бойові завдання на найнебезпечніших напрямках. Завжди заспокоював рідних, говорив, що все буде добре, вірив у Перемогу і мріяв повернутися додому, щоб жити у мирній, незалежній Україні. Та цим мріям не судилося здійснитися.

3 серпня 2023 року, під час виконання бойового розпорядження поблизу села Веселе Соледарської територіальної громади Бахмутського району Донецької області, життя Володимира обірвалося.

Йому назавжди залишилося сорок п'ять…

Війна забрала у донечки люблячого батька, у дружини — вірного чоловіка і найнадійнішу підтримку, у матері — сина, у двох сестер — дорогого брата. Вона залишила порожнечу, яку неможливо заповнити жодними словами. Найбільше болить те, що людина, яка так любила життя, свою родину й Україну, вже ніколи не повернеться додому.

Хоч останні роки Володимир жив із сім'єю на Київщині, його серце завжди тягнулося до рідного Тисова. Саме тут залишилися найдорожчі спогади дитинства, рідна земля, батьківська оселя. І саме тут, відповідно до його волі, він знайшов свій останній земний спочинок.

Минуло три роки… Та пам'ять не підвладна часу. Вона живе у серцях рідних, друзів, побратимів, односельців і всіх, хто знав Володимира. Вона живе у молитвах, у квітах на його могилі, у кожному мирному світанку, який став можливим завдяки жертовності українських воїнів.

Сьогодні ми схиляємо голови перед світлою пам'яттю Володимира Корпана. Ми дякуємо йому за мужність, незламність, самопожертву та безмежну любов до рідної землі. Його подвиг назавжди залишиться у літописі боротьби українського народу за свободу і незалежність.

Допоки ми пам'ятаємо наших Героїв, вони залишаються поруч із нами. У наших молитвах, у наших серцях, у синьому небі над Україною, за яке вони віддали найдорожче — власне життя.

Нехай Господь дарує світлій душі Володимира Царство Небесне, а його рідним — сили пережити цей невимовний біль.

Світла і вічна пам'ять Герою.

Герої не вмирають!