Остання дорога додому: громада зустріла полеглого Героя Ростислава Грищенка
Знову вздовж дороги стоять люди навколішки. Знову в руках синьо-жовті прапори та лампадки. Знову шлях, яким востаннє повертається додому український воїн, встелений живими квітами. Знову плачуть матері, стиха витирають сльози батьки, а в очах односельчан — біль, який неможливо передати словами. Клята війна вкотре забирає найкращих — молодих, сильних, сповнених мрій і надій. Вона безжально вириває із життя тих, хто мав будувати майбутнє України, хто мав кохати, працювати, ростити дітей і радіти кожному новому дню.
Сьогодні Болехівська громада зі сльозами та невимовним болем зустрічала свого Героя — Ростислава Грищенка, молодого воїна, якому назавжди залишиться 21.
Живим коридором шани, зі схиленими головами, мешканці громади зустріли полеглого Захисника у центрі села Тисів. Тут з молитвою зібралися прихожани храму Святого Миколая УГКЦ на чолі з отцем Михайлом Дударом, та храму Введення в храм Пресвятої Богородиці ПЦУ на чолі з отцем Олександром Васютином, священники УГКЦ та ПЦУ Болехівського деканату.
Після спільної молитви пішою ходою Ростислава провели до рідного дому — дорогою, якою він колись ходив до школи, зустрічав друзів, будував свої мрії та плани на майбутнє.
На батьківському обійсті настоятель храму Святої великомучениці Параскеви, декан Болехівського деканату УГКЦ, отець Василь Дзяйло виголосив щемливу промову, передавши слова та спогади настоятеля храму Святого Миколая УГКЦ отця Михайла Дудара, який здійснює душпастирське служіння у селі:
«Отець Михайло пам’ятає той день, коли хрестив Ростислава, як його маленького батько приносив на руках до храму. Він думав, що настане день, коли Ростислав прийде просити благословення на шлюб, і він одягне на нього шлюбний вінець. Та сьогодні він повернувся до рідного села з іншим вінцем — терновим. Ми чекали весільного короваю, а сьогодні бачимо поминальні хліби. Замість «многая літа» звучить «Вічная пам’ять»…
Сьогодні ми прийшли не лише оплакати Ростислава, а й подякувати йому. Нещодавно ми відзначали День Незалежності України. І ми знаємо ціну цієї незалежності — за неї наші Герої віддають найдорожче. Нехай Господь прийме його душу у Своє Царство, а пам’ять про Ростислава назавжди житиме серед нас».
Важко усвідомити, що у домовину лягла людина, яка ще зовсім недавно сміялася, мріяла, будувала плани на майбутнє. Людина, у якої попереду мало бути ціле життя. Сьогодні ці мрії залишилися нездійсненними. Залишився лише біль рідних, друзів, односельчан і всієї громади.
Ті, хто знав Ростислава, згадують його як світлу й добру людину. Він був щирим, уважним до інших, врівноваженим і надійним. Умів підтримати словом, цінував дружбу, поважав старших і понад усе любив свою сім’ю. Його вирізняли людяність, скромність і велике серце, відкрите до людей.
Важливим прикладом для Ростислава став його старший брат, який одним із перших став на захист України після початку повномасштабного вторгнення. Дивлячись на нього, Ростислав також зробив свій вибір — вибір честі, мужності та відповідальності. Він став до лав захисників, щоб боронити свою землю, свою родину та майбутнє України.
...Найболючіше усвідомлювати, що лише за три дні до загибелі Ростислав мав би зустрічати свій 22-й день народження. У рідному домі могли б звучати теплі слова привітань, лунати сміх близьких, збиратися за святковим столом рідні та друзі. Попереду мали бути нові мрії, нові плани, нові сторінки життя.
Та війна безжально перекреслила все.
Замість дня народження рідні, друзі, односельчани та вся громада зібралася, щоб провести Ростислава останньою земною дорогою додому. Замість святкових побажань було болюче очікування, лунали молитви. Замість обіймів — сльози. Замість свічок на святковому торті горіли лампадки пам’яті. А замість радісної зустрічі нового року життя - важке і болюче прощання навіки.
Йому назавжди залишиться двадцять один...
Назавжди молодий. Назавжди усміхнений у спогадах рідних. Назавжди Герой, який віддав своє життя за Україну, за мирне небо над рідним домом, за майбутнє свого народу.
І як би не стирав час дати й роки, у пам’яті громади Ростислав назавжди залишиться тим юнаком, який мав жити, любити, мріяти, але став одним із тих, кому судилося віддати найдорожче за свободу Батьківщини.
Вічна пам’ять Герою. Герої не вмирають.
Схиляємо голови у скорботі та молитві.
Нехай Господь прийме його світлу душу до Царства Небесного, а рідним дарує сили пережити цю непоправну втрату.
Герої не вмирають.
0 Коментарів