🖤Минуло чотири роки з того дня, коли обірвалося життя Захисника України Василя Цибика

3 жовтня – день болю, скорботи й світлої пам’яті для рідних, близьких, друзів, побратимів та всієї Болехівської громади. Сьогодні ми схиляємо голови перед подвигом нашого земляка, який віддав найдорожче – власне життя – за свободу і незалежність України.

Василь Цибик народився 18 лютого 1978 року в Болехові. Тут минули його дитячі та юнацькі роки, тут він навчався, працював, будував своє життя. Був людиною праці, честі та принципів. Під час повномасштабної війни, не вагаючись, став на захист рідної землі. Разом зі своїм братом-близнюком Миколою він пішов боронити Україну від російського агресора.

Василь був мужнім воїном, надійним побратимом, людиною незламної волі. Як і мільйони українців, він мріяв про перемогу, мирне небо та щасливе майбутнє для своєї родини й держави. Та війна забрала його життя 3 жовтня 2022 року. Герой загинув від пострілу ворожого танка поблизу населеного пункту Спірне на Донеччині. Йому було лише 44 роки.

Невимовний біль втрати назавжди оселився в серці матері Ірини, доньки Юлії, братів Володимира та Миколи, усіх рідних і близьких. Немає слів, які могли б загоїти цю рану. Але є пам’ять. Є вдячність. Є шана.

За свою мужність і самопожертву Василь Цибик посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину». Та найвища нагорода для Героя – пам’ять людей, заради яких він віддав своє життя.

Сьогодні, у день роковин його загибелі, запалімо свічку пам’яті, згадаймо Василя добрим словом, помолімося за упокій його душі. Пам’ятаймо кожного Захисника і Захисницю, які поклали життя за Україну. Адже допоки ми пам’ятаємо – вони живуть у наших серцях, у нашій вдячності, у вільній українській землі.

Вічна пам’ять і слава Герою Василю Цибику.

Герої не вмирають.