Мельникович Віктор Юрійович (02.04.2000-21.07.2025)

Мельникович Віктор Юрійович народився 2 квітня 2000 року в мальовничому селі Козаківці. Він ріс у звичайній, але надзвичайно міцній родині. Змалку залишившись без батькової підтримки, рано подорослішав. Ця втрата загартувала його характер і серце. Віктор зростав щирим, добрим, спокійним юнаком з відкритим серцем, глибокою повагою до матері та надзвичайною турботою про сестру.

3 2006 до 2017 р. навчався в Козаківській загальноосвітній школі І- ІІІ ступенів. Після закінчення навчався в Міжнародному вищому професійному училищі автомобільного транспорту та будівництва м. Львова за спеціальністю «Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів. Електрозварник ручного зварювання». 

Він ніколи не вирізнявся гучними словами, але завжди був поруч там, де потрібна була допомога. Його друзі, вчителі та односельчани пам’ятають його як світлу, чуйно-розважливу особистість, яка вміла слухати, підтримати і просто бути людиною.

У жовтні 2022 року, у час великого випробування для держави, Віктор не вагаючись зробив свій вибір. Він добровільно став до лав Збройних Сил України, вступивши до зенітного ракетно-артилерійського підрозділу. Обіймав посаду командира екіпажу безпілотних літальних комплексів. Його завданням було виявлення та знешкодження ворожих дронів — надзвичайно важлива і відповідальна служба, яка рятувала життя побратимів.

Його бойовий шлях пролягав через найгарячіші точки фронту. Усе, що він робив — робив із вірою, із самовіддачею, з гідністю. Він не шукав слави — просто захищав свій народ. Віктор був не лише воїном — він був Людиною з великої літери.

21 липня 2025 року, поблизу села Осикове Краматорського району на Донеччині, Віктор Мельникович загинув унаслідок ворожої атаки безпілотника типу “Молнія”. Отримані поранення виявилися несумісними з життям. Йому було лише 25…

Ще зовсім молодий, сповнений мрій і надій. Він міг би будувати дім, посадити сад, зустріти справжнє кохання, виховати дітей… Але Віктор обрав інше — шлях воїна, шлях захисника, шлях, яким ідуть найсильніші. І цей шлях завершився вічністю.

Поховали Героя 28 липня 2025 року у рідному селі Козаківка. 

Ми схиляємо голови не лише перед його могилою. Ми схиляємо їх перед його життям. Перед його вибором. Перед його матір’ю, яка виховала Героя.

Герої не вмирають — вони продовжують жити у наших серцях, у вітрах над полями, у синьому небі, яке він захищав. І кожен наш день — це подяка йому.

Вічна памʼять і слава Тобі, Вікторе.

Нехай земля буде пухом, а небо — вічним спокоєм.

Ти завжди з нами. Завжди в серці України. 🇺🇦🕯️