Громада попрощалася зі своїм Героєм: молодшим сержантом Віктором Мельниковичем

Сьогодні мешканці Болехівської громади вклонилися памʼяті Героя, розділили біль непоправної втрати з рідними та провели останньою земною дорогою ще одного нашого земляка, патріота та захисника – Мельниковича Віктора Юрійовича.

Віктор у найтемніші часи для країни зробив вибір честі — у жовтні 2022 року добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Він служив командиром екіпажу безпілотних літальних комплексів, захищаючи небо і землю у складі зенітного ракетно-артилерійського підрозділу. Його фронтові дороги пролягали через найгарячіші точки. Славний, доблесний воїн, один із тих, на кому тримається Українська держава. 

Був доброю, привітною, спокійною, щирою та світлою людиною. Мав надзвичайно чуйне серце. Найбільшою цінністю і відрадою для Віктора була його родина. Хотів спокійного життя у мирній та незалежній Україні. Саме тому так прагнув захищати Батьківщину і якнайшвидше вигнати ворога з рідної землі...

На невеликому подвір’ї біля батьківської хати зібралися рідні, друзі, побратими, представники влади, духовенство та сотні односельчан. У кожному погляді — біль, у кожному серці — вдячність. Бо прийшли попрощатися з молодим відважним воїном, якому лише жити, створювати свою сім’ю та будувати державу. Але, на жаль… Йому тепер навіки 25…Він не встиг втілити багато своїх планів на майбутнє і мрій, не встиг просто пожити. Війна і російські терористи перекреслили все, поставивши хрест на його могилі…

Отці Української греко-католицької церкви та Православної церкви України біля рідної домівки Віктора відслужили заупокійну молитву. 

Під час прощальної церемонії зворушливе слово виголосив отець-декан Болехівського деканату УГКЦ Василь Дзяйло, у якому він зазначив:

 «Лише в момент смерті перед людьми й перед Богом відкривається вся правда про людину. Саме в останні хвилини земного життя Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці ми змогли зрозуміти глибину їхньої святості, їхню істинну суть. Момент смерті — це момент об’явлення, момент істини, коли людське й божественне торкаються одне одного.

І так сталося й із нашим Героєм. Його ім’я — Віктор — не випадкове. Воно означає «Переможець». Не міг він залишитись осторонь, не міг бути десь далеко, коли Батьківщина кликала. Бо перемога народжується не лише на полі бою — вона народжується у серці, яке обирає шлях служіння. Він обрав Україну.

Змалку, зростаючи біля матері, без батькової руки, він мусив рано дорослішати. Але замість того, щоб озлобитись — він став сильним. І коли прийшла його черга, то він не сховався. Він пішов. Без вагань. Без страху. У перших списках добровольців є його ім’я. І тільки з плином часу ми все глибше усвідомлюватимемо велич його вибору, гідність його жертви.

Сьогодні ми зібралися тут не лише для прощання. Ми прийшли вклонитися безсмертному. Ми прийшли напитись сили з його духу. Бо з його відходом ми не лише втратили, ми й здобули. Ми отримали приклад. Ми маємо взірець.

Так, ми втрачаємо найкращих, найсвітліших. Але саме такими є ті, хто здатен захищати, любити, жертвувати. Ми прийшли поклонитися цій землі, благословенній і скорботній водночас — бо саме вона народжує Героїв.

І в цю мить ми низько схиляємо голови перед матір’ю, яка втратила сина. Але разом з тим подарувала Україні Героя. І хай ця велика жертва стане зерном, з якого зійде перемога. Бо любов, відданість і пам’ять — сильніші за смерть»...

Поховали Героя у рідному селі за всіма християнськими традиціями і з військовими почестями, поруч з могилою ще одного відважного Героя з Козаківки Івана Дяківа. Звуки трикратного салюту почесної варти востаннє пронизали небо на честь славного воїна, пам'ять про якого житиме віками.

На завершення церемонії прощання слово взяв командир батальйону, у якому служив Віктор. У своєму виступі він з глибокою повагою і скорботою сказав:

«Віктор був одним із найкращих бійців нашого підрозділу. Відданий, мужній, завжди готовий прийти на допомогу, справжній воїн. Ми продовжуватимемо справу, якій він служив, і роботу, за яку він відповідав. Але замінити Віктора не зможе ніхто. Бо він був не просто бійцем — він був серцем нашої команди. Герої не вмирають. Вони живі, доки ми їх пам’ятаємо. А ми пам’ятатимемо завжди».

Світла пам’ять тобі, Вікторе. 

Ти — вічно серед нас. Слава Герою!