Він віддав життя — ми зберігаємо пам’ять
Сьогодні на території Поляницького ліцею відбулося відкриття меморіальної дошки загиблому Захиснику України — Ткачу Василю Ярославовичу.
День, що мав би бути звичайним, став днем глибокого смутку… Днем, коли біль стискав серце кожного, а тиша говорила більше, ніж слова. Під стінами рідної школи навіки закарбовано ім’я воїна, який ще зовсім недавно був учнем цих класів, мріяв, сміявся, жив… І який віддав найдорожче — своє життя за Україну.
Василь народився 30 січня 1992 року в селі Бубнище, виріс у багатодітній, працьовитій родині. У стінах цієї школи минули його юні роки — світлі, щирі, наповнені надіями. Його пам’ятають добрим, відкритим, щирим — таким, яким він назавжди залишиться у спогадах.
З перших днів повномасштабного вторгнення Василь став до лав захисників. Служив командиром стрілецького відділення, мав звання молодшого сержанта. Пройшов крізь пекло війни, бачив смерть і біль, але не зламався. Стояв до останнього — за рідну землю, за майбутнє, за кожного з нас.
5 травня 2025 року поблизу населеного пункту Малинівка його життя обірвалося… У 33 роки. У той час, коли ще так багато було попереду…
Учні та педагогічний колектив ліцею ретельно готувалися до цього скорботного заходу, усвідомлюючи його глибокий зміст і важливість збереження пам’яті про Героя. У кожному виступі — у піснях, віршах, художніх номерах — звучали біль, вдячність і шана до загиблого Захисника. Кожне слово було тихим вшануванням пам’яті, що не згасає.
Настоятель церкви святого Дмитра УГКЦ отець Михайло Дудар та настоятель храму Святої Параскеви УГКЦ отець Руслан Андрусишин відслужили панахиду. Після цього отець Руслан наголосив, що Василь своїм життям довів: немає більшої любові, ніж віддати душу за друзів своїх. Священник звернувся до присутніх із проханням не забувати, яку ціну платять наші захисники за кожен спокійний день, і закликав крізь роки пам’ятати подвиг наших Героїв.
На заході були присутні міський голова Іван Яцинин та керуючий справами міськвиконкому Іван Івашків. Очільник громади наголосив на важливості пам’ятати і шанувати наших Героїв, усвідомлювати ціну, яку вони платять за наш спокій і мир, і передавати цю пам’ять наступним поколінням.
Директор ліцею Світлана Барабаш наголосила на найкращих людських якостях Василя Ткача, відзначивши його щирість, відданість і гідність. Вона підкреслила, що ім’я Василя назавжди вписане в генетичний код Поляницького ліцею, а світла пам’ять про нього житиме вічно в серцях усіх, хто його знав.
До слова було запрошено побратима, командира взводу Тараса Короля. З болем у голосі він говорив про Василя як про людину тиху, щиру й надзвичайно надійну. Василь був небагатослівним, але сильним духом, сумлінно ніс службу, беззастережно виконував кожен наказ і завжди залишався вірним своїм побратимам. Він звернувся до присутніх із проханням по-справжньому усвідомити ціну війни. Поділився, що часто буває на похоронах і відвідує побратимів у лікарнях, і з гіркотою зізнався: до таких втрат неможливо звикнути — серце щоразу болить і стискається від кожної з них.
Ця меморіальна дошка — не просто знак… Це невимовний біль, що застиг у камені. Це сльози, які не висихають. Це мовчазний крик душі про втрату, яку неможливо прийняти…
Світла пам’ять про Василя назавжди житиме у серцях тих, хто його знав, любив і чекав…
Вічна пам’ять і слава Герою України.
0 Коментарів