Чотири роки без Івана Прокіпчина… Пам'ять, що не згасає

25 серпня минає чотири роки від дня, коли війна забрала життя нашого земляка, мужнього захисника України Івана Васильовича Прокіпчина.

Чотири роки… Чотири роки невимовного болю, гірких спогадів і сліз. Час не здатен стерти пам'ять про людину, яка стала символом мужності, честі й безмежної любові до рідної землі. Він не може заглушити тугу батька, який не дочекався його повернення, дружини, яка залишилася без коханого чоловіка, сина, що змушений дорослішати без батьківської підтримки. Цей біль назавжди залишиться у серцях рідних і всієї громади.

Іван Прокіпчин народився 12 лютого 1980 року в селі Тисів. Саме тут пройшли його дитинство і юність, тут він навчався, зростав, вчився любити свою землю та свій народ. Великий вплив на формування його світогляду мала мама — Ірина Іванівна, учителька історії та краєзнавиця. Вона прищепила своїм синам любов до України, повагу до історії рідного краю, шану до предків і віру в те, що свобода ніколи не дається без боротьби.

Ці цінності Іван проніс через усе своє життя.

Він був людиною з активною громадянською позицією. Коли український народ вийшов на Майдан, щоб відстояти право на свободу та європейське майбутнє, Іван був серед тих, хто не побоявся стати на захист людської гідності. А вже у 2015 році добровільно вступив до лав Збройних Сил України та вирушив боронити державу на сході. Шість довгих років війни стали частиною його життя.

Повернувшись додому, він намагався жити мирним життям, працював у Києві, будував плани на майбутнє. Та коли у лютому 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення, Іван навіть не роздумував. Він знав, що його місце — поруч із побратимами, на захисті України.

У складі 206-го батальйону територіальної оборони він обороняв Київщину, а після звільнення столиці вирушив на південь України. Там, на випаленій війною землі Херсонщини, щодня дивився смерті у вічі, але не відступав. Побратими знали його під позивним «Троян» — надійного, сміливого, готового прийти на допомогу навіть ціною власного життя.

19 серпня 2022 року загинули його бойові товариші Юрій та Денис. Попри смертельну небезпеку Іван виніс їх із поля бою, повернувся на свої позиції й продовжив виконувати бойове завдання. Він не залишив побратимів навіть після їхньої смерті, бо для нього військове братерство було святим.

Через кілька днів, 25 серпня 2022 року, саме тоді, коли рідні та друзі прощалися із загиблими воїнами, ворожий танковий обстріл обірвав життя Івана. Йому було лише сорок два роки…

Він загинув на одному з найнебезпечніших напрямків фронту, до останнього виконуючи свій військовий обов'язок. Розвідник-кулеметник, справжній професіонал, людина незламної волі та великого серця — таким його запам'ятали побратими.

За свою службу Іван був нагороджений медалями «За оборону Авдіївки», «За незнищеність духу», а посмертно — медаллю Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину». Та жодна нагорода не здатна виміряти ціну його подвигу. Найвищою відзнакою стала свобода, яку він захищав до останнього подиху.

Минуло чотири роки… Але для його рідних час ніби зупинився того серпневого дня. Матері не стало, але батько й  досі носить у серці біль втрати сина. Дружина Галина  згадує чоловіка, з яким мріяла прожити довге щасливе життя. Син Артем дорослішає без батька, який мав навчити його бути сильним, чесним і мужнім. Родина втратила найдорожчу людину, а Україна — ще одного свого вірного Захисника.

Та смерть не владна над пам'яттю. Вона живе у вдячності людей, у спогадах побратимів, у рідному Тисові, де знайшов свій останній спочинок Герой. Вона живе у кожному українському прапорі, що майорить над вільною землею, у кожному сході сонця, який зустрічає незалежна Україна.

Сьогодні ми схиляємо голови у глибокій скорботі перед світлою пам'яттю Івана Прокіпчина. Дякуємо йому за мужність, за незламний дух, за безмежну любов до Батьківщини і за життя, віддане заради майбутнього України.

Нехай Господь прийме його світлу душу до Небесного воїнства, а рідним подарує сили нести цей важкий хрест втрати.

Минуло чотири роки… Але пам'ять про Івана житиме доти, доки житиме Україна.

Світла і вічна пам'ять Герою.

Герої не вмирають!