10 листопада — треті роковини загибелі Захисника України Дмитра Ляуша

Є дати, які назавжди залишаються болем у серці. Є втрати, з якими неможливо змиритися, бо разом із людиною обривається частинка чиєїсь душі, чиєїсь родини, чиєїсь історії. Саме таким болем для рідних, друзів, односельців та всієї Болехівської громади стала загибель Дмитра Ляуша — воїна, який віддав своє життя за Україну, за її свободу, за наше право жити на рідній землі.

Дмитро Ляуш народився у селі Тисові, тут зростав і навчався. Тут минули його дитинство та юність, тут його знали, любили й поважали. Він був веселим, доброзичливим, щирим, завжди готовим прийти на допомогу. Односельці знали його як людину з відкритим серцем, яка вміла підтримати словом і вчинком.

Коли Україна опинилася перед обличчям повномасштабної війни, Дмитро не залишився осторонь. У перші дні війни він зробив свій вибір — добровільно став на захист Батьківщини. Залишив звичне життя, рідний дім і власні плани, адже не міг інакше. Він розумів, що Україну потрібно боронити, що за її майбутнє хтось мусить стати до бою. І Дмитро став одним із тих, хто без вагань узяв на себе цей важкий обов’язок.

Солдат Дмитро Ляуш служив навідником гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти військової частини А3029. Разом із побратимами боронив українську землю на найгарячіших напрямках фронту, проходив крізь пекло боїв на сході країни. Важкі контузії не зламали його духу. Він повертався до побратимів, знову ставав у стрій, продовжував боротися. Бо за його плечима була Україна, а в думках — рідні, дім і мирне майбутнє, заради якого він воював.

Та війна безжально забирає найцінніше. 10 листопада 2023 року, виконуючи чергове бойове завдання поблизу населеного пункту Спірне Бахмутського району Донецької області, Дмитро загинув унаслідок артилерійського обстрілу, завданого російськими військовими формуваннями.

Указом Президента України Володимира Зеленського від 27.12.2023 №856/2023 «Про відзначення державними нагородами України»  посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня— за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Ця висока державна нагорода стала визнанням його відваги, незламності та вірності військовому обов’язку. Вона назавжди засвідчуватиме подвиг воїна, який добровільно став на захист Батьківщини й віддав за неї найдорожче — власне життя. 

Він мужньо виконав свій військовий обов’язок, але так і не дочекався Перемоги. Не повернувся додому, щоб знову побачити рідних, почути знайомі голоси, пройтися стежками рідного Тисова. Не зміг здійснити своїх планів, прожити ще багато щасливих днів, зустріти мирний ранок на вільній українській землі.

Удома на нього чекали мама, брат, сестра та інші рідні. Для них час не здатен стерти біль утрати. Адже немає слів, які могли б загоїти рану від втрати найдорожчої людини. Залишилися спогади, які зігрівають і водночас болять, любов, що не зникає зі смертю, і невимовна туга за тим, хто мав би ще довго жити, радіти, мріяти й обіймати своїх близьких.

Останній спочинок Дмитро знайшов на кладовищі рідного Тисова — на землі, яку так віддано захищав і за свободу якої заплатив найвищу ціну.

У роковини його загибелі ми схиляємо голови у скорботі та вдячності. Вдячності за мужність, незламність і добровільний вибір стати на захист свого народу. За те, що Дмитро не відвернувся від небезпеки, не залишив побратимів і до останнього залишався вірним військовій присязі. Його життєвий шлях обірвався надто рано, але його жертовність назавжди залишиться частиною історії нашої громади та України.

Бережімо пам’ять про Дмитра Ляуша. Не дозволяймо його імені загубитися в часі, а його подвигу — стати лише рядком у літописі війни. Розповідаймо про нього дітям, підтримуймо його родину, згадуймо всіх, хто віддав життя за нашу свободу. Нехай наша вдячність виявляється не лише у словах, а й у щоденних учинках, повазі до захисників та відповідальності за майбутнє, яке вони для нас виборювали.

Дмитро мав свої мрії, свої надії, своє життя, яке могло тривати ще багато років. Та він віддав його заради інших. І наш обов’язок — не забувати про цю ціну, цінувати можливість жити на рідній землі та бути гідними його мужності.

Дмитре, світла пам’ять і вічна шана!

Розділяємо біль непоправної втрати з рідними та близькими. Нехай любов до Дмитра, спільні спогади й усвідомлення його великого вчинку стануть для них опорою у найважчі дні.

Ти назавжди залишишся у серцях тих, хто знав і любив Тебе, та у вдячності громади, заради якої Ти віддав найдорожче.

Вічна пам’ять і слава Захиснику України Дмитру Ляушу.