Болехів попрощався зі своїм Героєм — Богданом Квецком

Десятки мешканців Болехівської та Витвицької громад, з якої родом Герой Богдан, прийшли до його дому, щоб провести свого земляка в останню путь. На їхніх обличчях — біль, сльози й німе питання: чому найкращі йдуть першими?

Молитва і тиша, біль і вдячність — усе сплелося в один скорботний подих цього осіннього дня, коли навіть небо, здавалося, плакало дрібним дощем разом із людьми.

Під час спільної молитви отець-декан Болехівського деканату УГКЦ Василь Дзяйло звернувся до присутніх зі щемливими словами. Вчинок Богдана — це прояв найвищої любові до Батьківщини. І саме ця любов повинна об’єднувати всіх нас. Ми маємо пам’ятати, за які цінності віддавали життя наші Герої, які стояли на захисті України.

Із глибоким сумом пригадав загиблого отець Дмитро Павлик. Розповів, що Богдан був доброю, щирою, життєрадісною людиною. Завжди готовий допомогти тому, хто звертався за підтримкою. Коли його призвали до війська — пішов без вагань, бо розумів, що так треба. На службі був відповідальним, чесним, вірним присязі, за що був нагороджений медалями. Загинув на бойовій позиції, виконуючи завдання, залишаючись до кінця відданим своїм побратимам і Україні. Для них він був добрим, надійним другом під позивним “Худий”. Подякував кожному, хто прийшов попрощатися, і тим, хто не зміг бути присутнім, але приєднався в молитві та серці.

Після прощальних слів процесія рушила до храму Святої Анни. Попереду з хоругвами, жовто-блакитними прапорами, квітами, далі священники, за ними — труна, накрита Прапором, рідні та всі, хто прийшов попрощатися з Богданом. 

Після панахиди в храмі Героя понесли до місця вічного спочинку.

На місцевому кладовищі, серед осінніх хризантем, відбувся чин поховання. Державний Гімн України лунав над могилою.

Дружині загиблого Героя вручили Державний Прапор України — як символ вдячності, честі та вічної пам’яті про мужність Богдана і жертовність заради Батьківщини.

Військовий салют прорізав тишу — три короткі залпи, як три удари серця, що більше не битимуться, але навіки житимуть у пам’яті. Побратими востаннє віддали честь своєму другові, схиливши голови перед його подвигом.

Хтось мовчки молився, хтось плакав, а хтось не вірив, що Богдана більше немає поруч. Але кожен знав — він залишився з ними назавжди: у серці, у пам’яті, у вільній Україні, яку виборював до останнього подиху.

Світла пам'ять і вічна слава Герою України — Богданові Квецку.

Нехай Господь прийме його душу до Царства Небесного, а його ім’я навіки залишиться у серцях людей — як символ мужності, відданості й любові до рідної землі.