Їхній подвиг — у нашій пам’яті

Сьогодні, 6 травня 2026 року, подвір’я Гузіївського ліцею наповнилося особливою тишею та урочистістю. Під звуки Державного Гімну вишикувалися ліцеїсти — рівними рядами, мов курені, що тримають стрій. Крок за кроком, у злагодженому марші, вони пройшли повз місце, де відкривали меморіальні дошки своїм землякам — Кулаку Артемові Ярославовичу та Смоляку Миколі Ярославовичу.

Ще зовсім недавно ці хлопці так само ходили шкільним подвір’ям, сиділи за партами, мріяли про майбутнє. А сьогодні їхні імена назавжди закарбовані в меморіальних дошках — як символ мужності та любові до Батьківщини.

У строю стояли діти — серйозні, зосереджені, ніби вже доросліші від цього дня. У кожному їхньому кроці відчувалася повага, у кожному погляді — сум і гордість. Вони марширували не просто подвір’ям ліцею — вони несли пам’ять.

На заході зібралися рідні, вчителі, односельці, представники влади та духовенства. Присутні під звуки дзвонів наголосили на високій ціні свободи та обов’язку кожного — пам’ятати Героїв, важливості збереження пам’яті про тих, хто віддав життя за Україну.

Найбільш зворушливим моментом стало відкриття меморіальних дощок. Рідні, зі сльозами на очах, відкривали їх під мовчазний стрій ліцеїстів. У цей час навіть вітер стих — ніби разом з усіма схилив голову.

Пам’ятні знаки освятили отець Ярослав Кирик та отець Роман Зозуля, звернувшись із молитвою за спокій душ полеглих воїнів і за мир в Україні.

Зі словами болю та гордості до присутніх звернулася дружина Миколи Смоляка Ольга. Вона поділилася спогадами про чоловіка та зазначила, що він пішов воювати заради нашого миру, заради спокійного життя кожного з нас, заради майбутнього України.

Відтепер щодня учні, проходячи повз ці дошки, пам’ятатимуть: тут навчалися ті, хто став на захист України і віддав за неї життя.

Світла пам’ять Артемові та Миколі. Герої не вмирають.