Минає три роки, відколи серце молодого воїна Андрія Кваснишина перестало битися

Три роки…

Три роки болю, тиші й невимовної туги.

Три роки, відколи серце молодого воїна, нашого земляка Андрія Кваснишина, перестало битися, але не перестало жити — у пам’яті, у вдячності, у кожному серці, що знає ціну свободи.

Андрій народився і виріс у Болехові. Тут зробив перші кроки, пішов до школи, тут навчався у стінах школи мистецтв. Відтак працював, мріяв, як кожен молодий хлопець, любив життя і вірив у майбутнє.

Та коли прийшла війна — він не сховався за спинами інших. Він став у стрій. Спершу — у мирний час, на строковій службі, де заслужив повагу командирів. А з початком повномасштабного вторгнення, не вагаючись, знову взяв до рук зброю, щоб боронити Україну, щоб захистити наші домівки, наших дітей, наше право на життя.

Андрій був єдиним сином у родині — опорою, підтримкою, найбільшою надією для мами. Він був сином Болехова, сином України. Молодим, щирим, світлим… І таким боляче усвідомлювати, що його шлях обірвався у 26 років — тоді, коли життя лише починалося.

27 березня 2023 року він загинув на Запорізькому напрямку, виконуючи свій обов’язок. Загинув, щоб ми могли жити. Щоб Україна стояла. Щоб світанки над нашим містом були мирними.

Сьогодні, у третю річницю загибелі Героя, ми схиляємо голови перед його подвигом. Ми дякуємо за мужність, за відвагу, за жертовність. За те, що не зрадив, не відступив, не злякався.

Андрій Кваснишин назавжди залишиться у строю — серед тих, хто ціною власного життя виборює нашу свободу. Його ім’я вписане не лише в історію Болехова, а й у серце України.

 Світла і вічна пам’ять Герою.

Низький уклін матері та родині.

Ми пам’ятаємо. Ми вдячні. Ми не забудемо.